Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Дівчина озброїлась другою подушкою та котом, що йшов поряд. Вони поволі обійшли ліжко, підійшли до нерухомої подушки. Кора тільки простягла руку, як подушка відкинулась і ворона з карканням взлетіла під саму стелю, а потім хутко вилетіла у вікно разом з запискою.

- Дідько! – Кора вибігла з кімнати. – Себастьяне! Себастьяне, прокидайся! – колошматила у сусідні двері. – Ну ж бо! Чейз!

- Та що сталось, - хлопець нарешті відкрив двері: заспані очі, оголений торс, позіхання. – Вега, якщо ти розбудила мене, щоб подякувати, то…

- Двоголова ворона напала на мене! Впевнена її підіслав той чаклун. Вона вкрала записку-підказку з місцем знаходженням тексту ритуалу! Я знаю де він! Треба їхати. Негайно збирайся! Я розбуджу…

- Гей-гей! Пригальмуй, крихітко! Якщо тобі наснилось жахіття про ворону, то це ще не привід перебудити пів бюро!

- Так, ворона була двоголова. І це зовсім не жахіття! – Кора підійняла вгору руку – з подряпин від кігтів стікали тонкі цівки крові. – Але ти не чуєш головного – я знаю, де знаходиться текст ритуалу для виклику джина. І, на жаль, злодій також скоро дізнається…

Замок тихо клацнув. Двері відкрились. Кора пройшла всередину за компанією. На мить застигла у темному передпокої, де ніхто так і не замінив лампочку. На неї налетів шум сотні голосів. В її голові ніби тріснув кришталь і тепер хтось ходив по уламках.

- Коро. Пс! Коро! – гаркнув Себастьян і потривожив сон охоронця за стійкою адміністратора. Той сіпнувся – всі завмерли. Чоловік порухав вусами та носом і знов захропів. – Ходімо! – поманив він рукою.

Детектив взяла себе в руки. Безшумно наздогнала компанію, що йшла до найкращої окремої палати Центральної столичної лікарні. Нефрит ледве підсвічував коридори, щоб не видати їхньої присутності. Кора зупинилась перед дверима палати.

Всередині нічого не змінилось: трубки із датчиками, миготливі лампочки, абсолютна чистота і пацієнт з невідомою хворобою.

- Привіт, тату, - прошепотіла дівчина, підходячи ближче. Тіньові детективи разом із Сержем тактовно залишились в коридорі. – Пробач, що так довго не приходила. Нам так багато про що треба поговорити, - вона не знала з чого почати і не знала чи варто взагалі.

Краще зараз не тягнути час і забратись звідси, не наражаючи непритомного батька на небезпеку. Осиковий ціпок зблиснув сріблом у місячному сяйві. Кора обійшла ліжко і покрутила його в руках. Зверху чи знизу? Вона підділа срібне руків’я і воно піддалось. В середині знаходилась нефритова капсула: «Повний набір!» Кора поклала капсулу собі в кишеню і повернула руків’я на місце.

- Я знайшла його, тату. Те, що тримає тебе на землі… Я скоро повернусь, - і, стримуючі сльози, вийшла.

Дівчина переможно підійняла ціпок, демонструючи компанії.

- Чудово. Забираємось звідси.

Сонце лишень торкнулось землі. Місто ще не збиралось прокидатись. Осінній туман осідав полотном, загортаючи в себе каби, домівки та ліхтарі, поглинаючи навіть звуки.

- Серже, хіба так має бути?

- Про що ти, сонечко? – чаклун простежив за поглядом Мірайї, яка зупинилась на сходах лікарні, до дерев та стовпів з проводами. Кожне з них чорними плямками обліпили птахи. – Хм, щось новеньке.

Кора вдивилась в білу імлу. Один з птахів сів на піддашок лікарні позаду. Тварина із розумінням справи оглянула її і зупинила погляд на ціпку в рука. Дівчина озирнулась і впізнала в тварині двоголового ворона із чотирма червоними очима.

- Це двоголові ворони чаклуна! – в цей момент тишу сплячого міста розрізало каркання десятків дзьобів. Чорні плямки здійнялись вгору, набираючи висоту.

- Назад! Назад! – заорав Себастьян, задкуючи до дверей лікарні.

Вони кинулись в приміщення, але птаха, що сиділа на піддашку, стрімголов ринулась до Кори. Гострим дзьобом потрапила прямо в руку і вона впустила ціпок. Він покотився сходами і зупинився на середині площі. Кора кинулась за ним.

- Коро, ні!

Та вона не слухала. Чорна маса птахів, що стикались і топтали одне одного, набрала висоту і зі швидкістю осатанілого демона, ринулась прямо на неї. В останній момент Серж встиг підлетіти до дівчини і накрити її своїм плащем, накладаючи на нього щит. Себастьян заштовхнув Мірайю в лікарню та зачинив двері.

- Ідіотка! – прошипів маг прямо на вухо.

Птахи зі страшною силою раз за разом били у вибудований щит. Вібрація від ударів віддавалась в кістки і землю. В якийсь момент почувся тріск битого скла. Щит розвалився і птахи почали рвати Сержів плащ на шмаття, змушуючи їх покинути імпровізоване укриття.

Було ясно, що птахи магічні, мало не демонічні поріддя, контрольовані чаклуном. Вони обрали таку розділяй і володарюй. Змучивши Кору відкотитись від чаклуна, вони оточили їх двома групами, ключи руки та ноги, чіпляючи та вириваючи  волосся. Дівчина змогла дотягтись до поясу і кинула в них горсткою макового порошку. Кілька птахів впали поряд із нею – їхнє пір’я зайнялось вогнем. Це дало їй можливість стати рачки і повзти до лікарні. Серж поруч крутив вогняний смерч, та птахи все прибували. Вони підперли двері лікарні, заблокувавши Себа та Рейю всередині.