Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Вони справді всюди, обурено подумав Джеймс. Так-так, оберігають мене від маніяка-мисливця за головами. Звичайно.

Що й казати, Френк був у гарній формі. Того, що встиг побачити Джеймс, йому вистачило, аби зрозуміти: Арош володів рапірою так, ніби народився з нею в руці. Всі рухи були вивіреними, плавними та точними, він немов танцював. У Джеймса пішли довгі роки тренувань на те, щоб фехтувати краще ніж просто непогано, але до рівня Френка Ароша йому було неймовірно далеко.

- Прийшов ламати ті частини тіла, що залишилися? - посміхнувся Френк, коли Джеймс порівнявся з ним. На блідому обличчі жодної краплі поту чи слідів втоми.

- Ні дякую, мені поки що досить переломів.

- Радий чути, - озвався Арош і спригнув з майданчика до Джеймса. Френк здавався цілком спокійним, тому хлопця здивувало те, що він розповів. - Тут днями до зали заявилася твоя подружка, Кернер - влаштувала тренеру допит із пристрастю.

- Пола? - Джеймс не вірив своїм вухам. - Пола була тут? Що вона тут забула?

- Так. Все намагалася з'ясувати, де ти зараз буваєш, куди ходиш, та й про нас, скажімо так, довідувалася.

- І ти це все почув?

- Гострий слух, дуже корисна функція, - Френкі вишкірився. Неприродньо гострий слух, подумав Джеймс.

- І що сказав тренер?

- Що дівчина з'явилася не за адресою, - скривився Арош.  - А далі зовсім нецікаво, навіть охорону викликати не стали. Я допоміг їй покинути будівлю, - посміхнувся Френк з ангельською усмішкою, - і дуже переконливо порадив відстати від тебе, а ще краще, змінити свої класи на ті, в яких немає тебе. І для тебе в мене теж є послання, Брістоуле. Більше не обирай собі у подружки психованних барбі. Домовилися?

Джеймс не знайшов що відповісти і важко зітхнув.

- І давно ти фехтуєш?

- Та довше за тебе, - відмахнувся з усмішкою Френк. - Бажаєш спаринг?

- Не сьогодні. Але дякую за пропозицію.

Він вийшов із зали, коли зовсім стемніло. Тренер Форман накидав йому новий план тренувань, але Джеймс приступить до нього ще дуже нескоро. Спочатку потрібно відновити колишній м'язовий тонус. Трохи засмучений ціми новинами, він прямував до автобусної зупинки.

Джеймс сподівався повернутися у колишню форму набагато раніше. Заняття спортом завжди давали йому необхідну спустошеність, легку голову та сильні м'язи, і він як ніколи хотів знову відчути цю легкість і припинити хоча б на якийсь час думати про проблеми.

Не пройшов він і двадцяти метрів, як до нього підкотила знайома Хонда.

- Сідай, Брістоуле, підвезу.

Джеймс смиренно сів у машину.

- Дякую.

- Поки що нема за що. Як твої успіхи з Хейзом? - Поцікавився Френк, вирулюючи зі стоянки. - Не забувай, накладення печатки мага не за горами, Брістоул. Це не жарти.

- Я займаюся, дякую.

Френк оцінив жорсткий тон Джеймса, але лізти більше з порадами не став.

- З'ясував у своєї матері, що їй відомо про магію? І…про інше?

 - Ні. Вона нічого не знає.

- Ти впевнений?

- Так, вона дуже давно не бачила своєї сестри, про існування якої я навіть не знав, і що такого сталося у серпні сімдесятого року, їй також невідомо.

Джеймс стис губи. Він кипів від обурення. Що собі дозволяють усі ці люди? Чому вони копирсаються у його житті? У житті його родини?

- Брістоуле...

- Краще стеж за дорогою. Мені треба потрапити додому живим.

Залишок дороги вони провели у напруженій тиші.

~~~

У Залі Ради панувала така звична півтемрява, трохи розбавлена зоряним сяйвом, і такий незвичний спокій: сьогодні тут не рвали горлянки. Тільки час від часу лунали нетерплячі вигуки.

- Скільки мені ще чекати?!

Том Колтон відвів погляд від дзеркальної підлоги. Питання відолікло його від думок, а він цього не любив. Придушивши роздратованність, він постарався надати голосу максимально рівного звучання.

- Вже скоро, Халдене. Ми все ще чекаємо на Мартіна, ти хіба забув? Вияви трохи терпіння. 

З цими словами Том Колтон зчепив руки в замок і підняв погляд до стелі.

 - Яка ніч, які зірки…  - продекламував Алохой Халден, помітивши відсторонений погляд заступника Голови.

- Така сама, як і всі інші до неї, - лич звично просканував тіні всіх, хто зібрався в залі. Жодних сильних емоцій, тільки роздратування та невдоволення через очікування.

- Олексію, ти начебто роздратований сильніше ніж звичайно? - ядуче посміхнувся Халден і знесилено розвалився в кріслі, але наступної миті відчув втручання лича у власну ауру. Це викликало прилив сил. - Невже боїшся зневажання своєї ніжної репутації через нього? Мартін Лютом раніше не підводив.

Але, крім мага, ніхто більше не засміявся.

- Досить. Він вже тут, - Олексій торкнувся кістлявими пальцями свого плеча, і з темряви за його спиною виступив довгоочікуваний доповідач.