Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Тоді нам потрібно потрапити на інший бік і подивитись, як взяти воду з річки. - запропонувала єдиний можливий варіант Химерниця.

Максуд не поспішав із відповіддю. Чим заслужив пару уявних лайок від Жазель. Його оце мовчання. Як воно виводило із себе!

- З того боку скелі вже немає червоних пісків. Нам обіцяно безпеку тільки на них. - воїн опустив голову, про щось міркуючи.

Повисла тиша. Навіть зазвичай балакучі водоноси не промовляли й слова. Жазель ще раз подивилась на канал. Його контури тепер вона чітко бачила. Він заходив у темряву скелі.

- І це не єдина наша проблема. Якщо канал завалений, чи сховище обвалилося, чи ще щось, то наші зусилля будуть марними. - продовжив Максуд.

- І цілісність системи ніяк не перевірити? - запитала Жазель.

Звісно, відповіді їй ніхто не міг дати. Тільки Тревізо підійшла ближче до каналу, а потім зовсім зістрибнула в нього. Вона зняла свою сумку, яка бовталася на спині. Дістала звідти залізну штуку. Жазель таких раніше не бачила. Циліндричні форми. Два кола біля основ. Одне менше, інше більше. І ці кола були з'єднані чотирма прутами. Жазель помітила ще одне коло приблизно посередині. Проміжного розміру. Тревізо швидко надягла цю конструкцію на праву руку. Найменше коло зафіксувалося в районі ліктя. Велике опинилося між долонею та зап'ястям. По відблисках на камені Жазель зрозуміла, що Химерниця запалила очі. Зелені вогники закружляли навколо зап'ястя. Наступної миті вони зірвалися з руки і на секунду затрималися на двох протилежних точках зовнішньої частини циліндра, поступово стаючи все яскравішими. Потім злетіли і звідти. На краях каналу в скелі, виникла широка зелена лінія, що світилася. Вона була замкнута. Весь периметр каналу, що йшов у скелю, світився зеленим. Наступної миті зелений контур з глухим звуком полетів по стінах каналу глибше в скелю з шаленою швидкістю. Жазель повернулася до Сандрін. Та не показувала на обличчі жодних емоцій. Тревізо залишилася стояти на місці. Вона не рухалася і нічого не говорила. Так минула ціла хвилина.

- Може, вона заснула? - припустила голосно Ейр.

- Там є прохід. - сказала Тревізо і вистрибнула з каналу.

- А якщо прохід завширшки з кулак? - спитав Максуд.

Тревізо знизала плечима:

- Залишається тільки сподіватися на краще.

Максуд обернувся до всієї групи. Потрібно оцінити можливості. Три Химерниці, луксор і сабазадонка. Невелика армія. Але все ж занадто маленька. Виходити буде небезпечно. Але вода потрібна. У тій частині степу небезпека може чатувати будь-де. Якби їх хтось міг попередити про наближення ворога наперед…

- Жазелізе, треба поговорити. - воїн покликав дівчину, і вони відійшли кроків на двадцять.

Клерк дуже здивувалася, коли її покликали, вона навіть встигла перезирнутися з Делоріс. Але швидко побігла за Максудом. Амайанта літала високо на небі. Воїн зупинився і велів Жазель пройти трохи далі, щоб він опинився спиною до решти. Поки що дівчина не розуміла, що до чого.

- Вдай, що говориш зі мною. Химерниці дуже спостережливі. І сабазадонці. Та й луксори теж. - Максуд почухав потилицю, виходить, він майже всіх перерахував. - Айя, ти мені потрібна.

- Ага, прилітаю за першим твоїм покликом! - богиня набрала швидкість і збільшила дистанцію, відриваючись від них все далі.

- Зараз не час! - трохи підвищив воїн голос.

- Ах, ось воно що. Тобі потрібно з нею поговорити, і щоб ти не виглядав ідіотом, тобі знадобилася я. - здогадалась Жазель.

- Ти маєш рацію. Мене і так вважають трохи дивним.

- Трохи? - перебила його Жазель. - Та ти від останніх новин відстав... так десь на кілька років.

Максуд задер голову вгору. Дівчина у золоті була вже тут.

- Що, без мене й кроку ступити не можеш? Підказати тобі, як поводитися з цією дівкою? Головне, не питай у неї про сенс життя, вона таке несе своїм язиком.

Жазель округлила очі й розплющила рота, щоб спростувати такі заяви, але Амайанта випередила її:

- Ось учора ти сильно просунувся у питанні зміцнення обороноздатності фортеці і людей, але був весь день незадоволеним. А потім, коли тебе всього скрутило і боліло все підряд, ти раптом розквіт. Прям соняшник якийсь нічний. Весь такий цвів і пахнув. А ця віслючка так і не змогла мені пояснити, чому.

Жазель вже відкрила рота, щоб заперечити богині. Максуду набридло це слухати:

- Заспокойтеся обидві, у нас зараз ...

- Заткнися! – сказали йому в один голос дівчата.

- Так це ти у нас все на світі знаєш! Ти ж богиня. А ось таємниці людської душі тобі невідомі, правда? - напала Жазелізе. - І тобі стає страшно незатишно, коли ти чогось не розумієш. Я намагалася тобі показати, що існують тисячі причин так поводитися. Ти навіть однієї не змогла зрозуміти. А ще богиня.

Клерк схрестила руки на грудях і відвернулася.

- Це я не можу зрозуміти? Щоб ти розуміла, ти не маєш уявлення, наскільки мало ти розумієш у розуміннях.

Максуд долонькою грюкнув себе по лобі і повільно провів рукою до самого підборіддя. Очі він розплющив через пару хвилин, коли дівчата вже використали всі свої заготовки і тепер обидві свердлили одна одну поглядами.

- Все? – спитав воїн.

Дівчата показово відвернулися одна від одної.

- Айя, жодна людина не знає, що діється на душі в іншої. Подружжя, яке прожило у шлюбі п'ятдесят років, і те не завжди може зрозуміти одне одного. Запитала б у мене прямо.

- Що-о-о? - Амайанта округлила очі. - А я не питала? От скажи мені, ти, нікчемний віслюче, я хіба не питала?

- Запитала б іншим часом, мені вчора вночі було по-справжньому погано.

- І тому тобі на душі було добре?

- Ну це як от, наприклад, ти чудово потренуєшся, потім увечері в тебе ниють м'язи, але ти дуже цим задоволений. Розумієш? - спробував пояснити Максуд.

- Ні. - тепер Амайанта схрестила руки на грудях. - Ти дурень. Мені не зрозуміла ні причина такого болю, ні те, що після неї відбулося таке твоє перетворення. - вона на секунду замислилась. - Хіба що… ти заздалегідь знав, що після такого болю настане щось хороше. Тоді біль тобі не в тягар, а на радість. Хм. Ідіотські люди. Я казала, що ти дурень? І що за радість така, що ти опівночі повзав по підлозі з усмішкою на вустах?