Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

програму кабаре. Вона відповідала всім вимогам, крім однієї: не була анітрохи смішною. Далі йшли вокальні виступи, іще гірші, якщо це взагалі було можливим. На сцену вийшла дівчина із другого художнього й завила: «Ди-и-и-вний цей сві-і-іт». Голос мала нічогенький, але культова пісня Йемена виявилася для неї просто заскладною. На додачу вона ще й вирядилася у вечірню сукню із блискітками спереду і в шпильки, що на тлі шведських стінок і райдужного напису «Канікули — ура!» виглядало просто комічно. Наступний «юний талант»: хлопчина, мабуть, першокласник, вийшов на сцену з гітарою й почав співати якусь скаутську пісню. Потім почали декламувати вірші.

— «Мені ця земля над усе дорожча», — прошепелявив чорношкірий хлопець. Коли він говорив, складалося враження, що його примусили декламувати. Або що через власну несміливість він був єдиним, хто не відмовився вивчити: «Не хочу й не можу її я покинуть».

«А хто тобі каже її покидати, дитино», — подумки всміхнулася Лінка. Хіба що сцену покинути, то це будь ласка. Від нудьги їй раптом закортіло сміятися.

— «Тут Віслою й вітрами Мазовша проминули дитячі та юні літа».

«Ой, швидше б ти вже пішов собі», — подумала Лінка й довше не могла стримати хихотіння.

Єдиною перевагою мистецької програми було те, що тривала вона коротко. Після урочистості учнів запросили до класів. Лінка вважала, що минулого року все вийшло значно краще, бо була ця виставка. Хоча Лінка лише виграла від її перенесення. У класах усе пішло швидко й без особливих пригод. Усі квапилися піти додому.

Азор вийшов на середину класу й почав роздавати свіжий номер «Репотеки». Її оминув, та Лінка й не переймалася. Вона б однаково цього не читала. Щойно з'явилася нагода, помахала всім і вони із Зузою вийшли зі школи.

Дівчата мали йти десь на каву, а потому Лінка мала побачитися з Адріаном. Усе було чудово. Ну, майже. Дівчина почувалася якось дивно, її наче трохи піднуджувало. Вона вже подумала, чи не зашкодили їй з'їдені на сніданок сосиски. Принаймні не доводилося хвилюватися, що вона вагітна! А може, їй недобре якраз через ці таблетки? Здається, вони можуть спричиняти такі небажані ефекти. Може, якщо випити десь чаю, то минеться? І враз відчула хвилю нудоти. Ледве встигла до вбиральні.

— А ти чого? — поцікавилася Зуза. — Може, вагітна? Ні, ну, сорі, я жартую, але чомусь мені блювання тільки із цим і асоціюється.

— Точно ні, — упевнено відповіла Лінка. — Я таблетки приймаю.

— Ага, ну, тоді все окі. Ходи до вчительської, треба тобі чайку якогось зробити.

* * *

А в цей час Кай, малий Лінчин братик, отримував свій табель. На щастя, там не було оцінок, тільки ззаду виставлено описову. На щастя, Кай швиденько віддав табель мамі, і його анітрохи не цікавило, що там таке, бо прочитавши, міг і засмутитися. А там було багато речень, у яких видніли слова «середньо», «незадовільно», «недостатньо». Тобто було явно видно, що в Кая проблеми. На щастя, то лише другий клас. На щастя, малий перейшов до наступного.

* * *

І лише Наталія не пішла на останній дзвінок. Не пішла, бо ж мала перескладати багато предметів. Їй було ніяково. Крім того, усі питатимуть про канікули, а що вона скаже? Що проведе їх у центрі лікування залежностей? Зате домовилася зустрітися з Ганкою відразу після закінчення урочистості. Звісно, «Під Парасольками». Це вже була їхня традиція.

— Агов! — махнула їй здалеку Ганка.

Вона була дуже веселою. Мабуть, сталося щось радісне! Може, нарешті у них щось вийшло зі Сташеком? Було б класно. Наталія не відчувала ревнощів. Усвідомила, що хлопець подобався їй лише через те, що нагадував Лео, а Лео подобався їй невідомо-чому. Адже то була лише мрія, хтось — якщо чесно — нереальний. Усвідомила й те, що тренер із фітнес-клубу залу теж був мрією, щоб заповнити порожнечу, але насправді вона навіть не була в нього закохана. Тільки Марцін... Ну, але це вже в минулому.

— Привіт, Ганко! — гукнула до подруги й підійшла до столика. — Добре, що ти сама. Я трохи боялася, що й інші сюди припхаються.

— Усі поїхали на Повісля. Тобто не всі, кілька осіб. Там зате cool і grounge, і взагалі, а тут занюханий бар, до якого ходимо тільки ми й місцеві пияки...

— Та ще й із собаками!

Біля столика поруч стояв волохатий йорк і задирав лапу на ніжку стільця. Власник був настільки зайнятий розмовою з товаришем, що нічого не помітив.

— Фіфі! — гримнув він на песика й пояснив: «Це моєї дружини. Я його не люблю, але він — чудова нагода вийти з дому й не слухати її дзявкотіння».

— От, за що я люблю це місце, — сказала Наталія. — А тепер скажи, чого ти така задоволена. Спеціальну директорську премію отримала?

— Ага... за найкраще відвідування... Або за найкращі результати з матьохи, ге-ге. Єдине «задовільно» в класі, капець! Ні, я щаслива, бо мені не робитимуть цієї операції. Поважний медичний консиліум визнав, що моє нещасне серце може ще трохи покалатати без втручання різників. Мені приписали якісь ліки, здається, у моєму випадку цього досить. Сподіваюся, що від них будуть якісь класні небажані ефекти, канікули під кайфом, хоча я від самої цієї новини почуваюся як після травки, просто як миша, котра знайшла півкіло «Едамського»!

— Класно! Яка ж я рада! — Наталія міцно обняла подругу.

— Зараз вип'ємо за це! — сказала Ганка. — А в тебе взагалі суперзачіска. Тобі класно з коротким! Ну, і мужність. Ти виглядаєш як модель... Здається, зараз на подіумах узагалі голомозі в моді... Пригадую, як Шінед О'Коннор була голомозою, офігіти можна, як круто!

Тепер Наталія не знала, що робити. Вона довго готувалася до цієї розмови. Крім Лінки хотіла про все розповісти лише Ганці й нікому більше. А тепер міркувала, чи варто це робити. Чи не зіпсує їй настрій. І все-таки. Доведеться.

— Ганко... — і замовкла. — Я тобі хочу дещо сказати.

Ганка вже збиралася, як завжди, пожартувати, та побачивши серйозне обличчя подруги, сама споважніла.

— Блін, це не так легко. Я... у мене проблеми зі схудненням. Я — аноректичка. Улітку поїду до такого центру... Він називається «Дерево Радості». Здається, там від цього виліковують...

— Я не знала, — тихо сказала Ганка. І справді, її гарний настрій зник. — Тобто я знала, що ти сидиш на дієті,