Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Він піднявся зі стільця й рушив до дверей – не інакше, як збираючись виставити мене геть. Вже взявся за ручку. 

– Я б з радістю запропонував такій прекрасній дамі залишитися, але вже, як бачиш, маю компанію. 

– Бачу, – сухо відізвалася я, завмираючи перед порогом. Лор’єн так і не пояснив, що означала та дивна фраза про неповторні чари, і я підозрювала, що якщо запитаю знову, він так само ухилиться від відповіді. Але… 

Я вже опинилася у компанії одного з найбагатших чоловіків країни – якщо він таки справді був родичем Джозефа Лор’єна, якому я писала. Можливо, незле буде скористатися цим. 

Двері переді мною відчинилися, і потік повітря з-за спини безцеремонно підігнав мене геть. Вже на самому порозі я встигла підставити ногу, зупиняючи двері від того, щоб повністю спинитися. 

– Щось ще? – холодно запитав Лор’єн, вигинаючи брову. 

Я прочистила горло. Та що це таке? Наче розгубила по дорозі до готелю все своє уміння говорити – ледве у присутності цього багатія видушила кілька слів! 

– Так, – діловито сказала я. – Чи могла б я зустрітися з Джозефом Лор’єном? Я маю до нього ділову пропозицію. 

Краєм ока у щілині дверей я бачила тільки одну даму з трьох – і помітила, що її очі округлилися від однієї тільки згадки про Джозефа. А Кіріан Лор’єн… Він і до того здавався мені холодним, але тепер наче перетворився на крижану глибу. 

– Не могла б, – зронив він холодно. – Ти, Розмарі, спізнилася зі своєю пропозицією на рік. 

Вигин губ Лор’єна і несподівані зморшки біля його очей підказали мені, що я зробила велику помилку. 

– Пробачте мені, – пролепетала я. – І… прийміть мої співчуття. 

 Лице Лор’єна не стало ані на йоту м’якшим. Він стиснув ручку, збираючись зачинити двері прямо перед моїм носом. Втім, щось у моєму лиці його все ж спинило, бо він, закотивши очі, протягнув: 

– Я передам помічникові, щоб зв’язався щодо пропозиції. Якою б вона не була. 

Я не бачила у його обличчі жодного зацікавлення, але все ж кивнула. 

– Листа можна відправити до столичного маєтку Елмор або Зимового замку, – протарабанила я, бо щілина перед моїм носом почала стрімко стоншуватися.

Та варто було дверям зачинитися повністю, вони відкрилися знову. 

– То яка в тебе була пропозиція? – запитав Кіріан Лор’єн, спершись плечем на одвірок. – Я змінив свою думку. Можемо обговорити її прямо зараз.