Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

— Жерці,— усміхнулася Литта Нейд, — не назвали б це щастям. Сказали б, що це протекція божеств та небесних сил. Божества поширюють протекцію над справедливими та охороняють цнотливих. Нагороджують чесність та праведність.

— Авжеж. Нагороджують. Якщо захочуть і якщо опиняться поблизу. Твоє здоров’я, подруго.

— Твоє здоров’я, подруго. Мозаїко! Налий пані Йеннефер. Її келих пустий.

— Щодо вілли, — Литта провела Мозаїку поглядом, — то вона продається. Продаю її, бо… Бо я мушу виїжджати. Аура Кераку вже мене не задовольняє.

Йеннефер підвела брови. Литта не примусила чекати з поясненнями.

— Король Віраксас, — сказала з ледь чутною уїдливістю, — розпочав панування з воістину королівських едиктів. Primo, день його коронації оголошується в королівстві Керак державним святом і днем, вільним від роботи. Secundo, оголошує амністію… для кримінальних, політичні продовжують сидіти, причому без права побачень та листування. Tertio, підіймає на сто відсотків мита та портові збори. Quarto, протягом двох тижнів Керак мусять покинути всі нелюди та мішанці, які шкодять економіці держави й позбавляють праці людей чистої крові. Quinto, у Кераці забороняється застосовувати будь-яку магію без згоди короля, а магікам не дозволяють мати тут землі чи нерухомість. Чародії, що мешкають у Кераці, мусять позбутися нерухомості та отримати ліцензію. Або полишити королівство.

— Чудовий доказ вдячності,— пирхнула Йеннефер. — А кажуть, нібито це чародії винесли Віраксаса на трон. Що організували й профінансували його повернення. І допомогли здобути владу.

— Вірно кажуть. Віраксас чимало заплатив за це Капітулу, саме тому підіймає мита та розраховує на конфіскацію маєтків нелюдів. Едикт стосується мене особисто, жоден інший чародій не має в Кераці будинку. То помста Ільдіко Брекль. А також реванш за медичну допомогу, яку я надаю місцевим жінкам і яку радники Віраксаса вважають неморальною. Капітул міг би в моїй справі натиснути, але не зробить цього. Капітулу мало отриманих від Віраксаса торговельних привілеїв, участі у верфях та морських спілках. Він продовжує перемовини й не бажає послаблювати своєї позиції. Тож я визнана за персону нон-грата, доведеться мені емігрувати в пошуках нових пасовиськ.

— Що ти, як думаю, зробиш без великого жалю. Під теперішнім правлінням Керак, як думаю, не має великих шансів у конкурсі найсимпатичніших місць під сонцем. Цю віллу ти продаси, купиш іншу. Хоча б і в Лірії, у горах. Зараз у моді лірійські гори. Багато чародіїв туди перебралося, бо там і красиво, і ціни розсудливі.

— Не люблю гір. Волію море. Нічого страшного, знайду якусь пристань без особливого напруження— з моєю-то спеціальністю. Жінки є всюди, і всі вони мене потребують. Пий, Йеннефер. Твоє здоров’я.

— Заохочуєш до пиття, а сама ледве мочиш уста. Чи ти здорова? Виглядаєш не найкращим чином.

Литта театрально зітхнула.

— Останні дні були важкими. Палацовий переворот, та страшна гроза, ах… До того ж ця вранішня нудота… Знаю, мине після першого триместру. Але ж то ще два місяці…

У тиші, що запала, можна було почути дзижчання оси, що кружляла над яблуком.

— Ха-ха, — перервала тишу Корал. — Я пожартувала. Шкода, що ти не можеш побачити власне обличчя. Дала себе надурити. Ха-ха!

Йеннефер глянула вгору, на порослий плющем край стіни. Та довго до нього придивлялася.

— Дала ти себе надурити, — продовжила Литта. — Я готова закластися, що відразу запрацювала твоя уява. Відразу ти подумала, — визнай, — що мій благословенний стан якось пов’язаний із… Не треба такого виразу. Чутки мусили досягнути тебе, плітка ж розійшлася, наче кола по воді. Але будь спокійна, у тих поголосках немає й крихти правди. Насправді в мене не більші шанси опинитися вагітною, ніж у тебе, нічого в цьому не змінилося. А з твоїм відьмаком мене поєднують лише справи. Професійні справи. Нічого більшого.

— Ах.

— Люд, як воно й буває, кохається в плітках. Побачать чоловіка та жінку й з місця роблять із того скандал. Відьмак, визнаю, бував у мене досить часто. І, авжеж, бачили нас разом у місті. Але йшлося, повторю, тільки про справи.

Йеннефер відставила келих, сперла лікті на стіл, поєднала кінчики пальців, складаючи долоні дашком. І глянула рудоволосій чародійці просто в очі.

— Primo, — легенько кашлянула Литта, не відвівши погляду, — я б ніколи не зробила чогось такого приятельці. Secundo, твій відьмак абсолютно не був мною зацікавлений.

— Не був? — Йеннефер підвела брови. — Справді? І чим це можна пояснити?

— Може, — Корал усміхнулася легенько, — перестали його цікавити жінки у віці зрілому? Незалежно від їхнього актуального вигляду? Може, воліє він по-справжньому молодих? Мозаїко! Підійди-но до нас. Тільки подивися, Йеннефер. Квітуча молодість. А донедавна ще й невинність.

— Вона? — сіпнулася Йеннефер. — Він із нею? З твоєю ученицею?

— Ну, Мозаїко, просимо. Розповідай нам про свою любовну пригоду. Нам цікаво послухати. Я люблю романтичні розповіді. Розповіді про нещасливе кохання. І чим вони нещасливіші, тим краще.

— Пані Литто… — Дівчина замість того, щоб почервоніти, поблідла, наче труп. — Прошу… Ви ж мене вже покарали… Скільки разів можна карати за ту саму провину? Не наказуйте мені…

— Розповідай!

— Облиш її в спокої, Корал, — махнула рукою Йеннефер. — Не муч її. Та це мені й нецікаво.

— У це я не повірю. — Литта Нейд посміхнулася злостиво. — Але добре, дарую те дівчині, кару я їй і справді вже відмірила, вину пробачила й дозволила продовжувати науку. Та мене вже й припинили розважати її буркітливі признання. Коротко: вона втюрилася у відьмака та втекла з ним. А він, коли знудився, просто її покинув. Якогось ранку вона прокинулася сама. За коханцем вихолола постіль та згинув слід. Пішов, бо мусив. Розвіявся, наче дим. Пішов із вітром.

Мозаїка, хоча видавалося, що це неможливо, поблідла ще більше. Долоні її тремтіли.

— Залишив він квіти, — тихо сказала Йеннефер. — Букетик квітів. Вірно?

Мозаїка підвела голову. Але не відповіла.

— Квіти та листа, — повторила Йеннефер.

Мозаїка мовчала. Але рум’янець потроху повертався на її щоки.

— Листа, — промовила Литта Нейд, дивлячись на дівчину допитливо. — Про лист ти мені нічого не говорила. Не згадувала про те.

Мозаїка стиснула губи.

— Значить, ось чому, — закінчила начебто спокійно Литта. — Ось чому ти повернулася, хоча могла сподіватися на сувору кару, суворішу за ту, яку ти в результаті понесла. То він наказав тобі повертатися. Якби не це, ти б не повернулася.

Мозаїка не відповіла. Йеннефер також мовчала, накручуючи на палець чорний локон. Раптом підвела голову, заглянула в очі дівчині. Та всміхнулася.

— Він наказав тобі повернутися, — сказала Литта Нейд. — Наказав тобі повернутися, хоча міг уявити, що тебе може тут спіткати. Оцього я від нього, визнаю, не сподівалася.

Фонтан плюскотів, пахнув мокрим каменем. Пахли квіти, пахнув плющ.

— Оцим він мене здивував, —