Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

— Можливо, його цікавить не лише дитина?

— А що ще?

— Емі, я ніколи не помічала, що до тебе довго доходить. Не що, а хто. Він цікавиться тобою.

— Ні, не думаю, — заперечую, хоча її слова змушують мене замислитися.

— Ой, та ну тебе, — махає рукою Аріна. — Сподіваюся, він зайде всередину, щоб познайомитися. А я, мабуть, подзвоню Матвію, щоб він за мною виїхав. Схоже, наші посиденьки закінчуються.

Вона бере телефон і дзвонить чоловікові, а я сиджу, спантеличена всім, що відбувається, і дивлюся в одну точку. В голові крутяться її слова. Мені дуже хочеться, щоб вона не помилялася.

З роздумів мене вириває звук вхідного повідомлення. Від Тимофія.

“Замов мені вечерю з собою. Стейк, овочі гриль, салат.”

Я піднімаю голову, кличу офіціанта та роблю замовлення.

Через п’ятнадцять хвилин двері ресторану відчиняються, і заходить Тимофій. Він виглядає, як завжди, бездоганно: біла сорочка, класичний темно-сірий костюм і чорне пальто зверху. Волосся ідеально вкладене, а на обличчі густа щетина. Він здається трохи втомленим, але все одно неймовірно привабливим.

У руках він тримає два букети троянд — одні білі, інші ніжно-рожеві. Я здивовано дивлюся на квіти. Два букети? Навіщо?

Тимофій одразу помічає мене й прямує до столу. Я не можу відвести від нього погляду. Аріна це помічає, повертається в його бік, а потім швидко знову дивиться на мене. Лише одними губами промовляє: «Нічого собі».

— Привіт, — каже він, простягаючи мені букет рожевих троянд, а потім ошелешує тим, що нахиляється й цілує мене в щоку.

— П-привіт, — відповідаю, ледве впоравшись із розгубленістю.

— Добрий вечір, — звертається він до Аріни, простягаючи їй другий букет. — Тимофій.

— Аріна, — відгукується подруга, приймаючи квіти. — Дякую, дуже приємно.

— Ти зробила мені замовлення? — знову дивиться на мене.

— Так, думаю, воно вже має бути готовим.

— Добре, піду розрахуюся.

— Не варто, — заперечую, але Тимофій мене навіть не слухає й упевнено прямує до барної стійки.

Я повертаюся до Аріни, яка загадково й дуже задоволено усміхається.

— Що?

— Ну, по-перше, він красунчик. А по-друге, він по вуха закоханий у тебе.

— По-перше, подруго, ти заміжня. Який ще красунчик? А по-друге, з чого ти взяла, що він закоханий у мене?

— Я пам’ятаю, що заміжня за найкращим і найкрасивішим чоловіком у світі, — щасливо усміхається вона. — Але те, що Тимофій закоханий у тебе, видно неозброєним оком. Ти б тільки бачила, як він на тебе дивиться! Він навіть зараз це робить.

Я різко переводжу погляд у його бік і… Аріна має рацію. Тимофій стоїть біля барної стійки й не зводить з мене очей. Як тільки він ловить мій погляд, його губи розтягуються в теплій усмішці.

І від цієї усмішки всередині все ніби перевертається.

Ніби й не було цих місяців окремо. Ніби ми разом весь цей час чекали на нашу донечку. Ніби сьогодні, після роботи, він просто заїхав забрати мене додому. А по дорозі ми заскочимо до супермаркету, купимо продуктів, а вдома будемо дивитися фільм. Я засну в його теплих обіймах, відчуваючи себе найщасливішою у світі.

Але це лише мої солодкі фантазії. Я гірко усміхаюся й опускаю очі.