Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

Якусь мить панувала гнітюча тиша. Потім Персі доволі стримано сказав:

- Веселих свят, мамо.

- Ой, Персі! - зойкнула місіс Візлі й кинулася його обіймати.

Руфус Скрімджер став у дверях, спираючись на ціпок, і дивився на цю зворушливу сцену.

- Вибачте нам за вторгнення, - сказав він, коли місіс Візлі, всміхаючись і витираючи очі, повернулася до нього. - Ми з Персі були тут поблизу... робота, знаєте... і він не міг стриматися, щоб не зайти вас провідати.

Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв, ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж стежили за ним з кам’яними обличчями.

- Заходьте, сідайте, пане міністре! - заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка. - Пригощайтеся пундичкою або індингом... тобто...

- Ні-ні, шановна Молі, - почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він запитав її ім’я в Персі перед тим, як зайти в дім. - Не хочу заважати, я взагалі не посмів би зайти, якби не Персі - він так хотів усіх вас побачити...

- Ой, Персичку! - просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.

- ...ми забігли тільки на п’ять хвилинок, тож я погуляю на подвір’ї, поки ви тут наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний садочок... о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?

Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.

- Добре, - пролунав у тиші голос Гаррі.

Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.

- Усе нормально, - неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. - Нормально, - наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.

- Чудово! - зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей. - Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!

Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.

- Гарно тут, - Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин. - Гарно.

Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.

- Я вже давно хотів з тобою зустрітися, - сказав нарешті Скрімджер. - Ти це знав?

- Ні, - чесно зізнався Гаррі.

- О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, - додав Скрімджер. - Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив... особливо після того, що було в міністерстві...

Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:

- Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор... цілком зрозуміло, як я вже зазначив... дуже опирався.

Гаррі й далі мовчав, очікуючи.

- А які ходили чутки! - похитав головою Скрімджер. - Зрозуміло, ми з тобою знаємо, як перекручують усі ці історії... усі ці шепоти про пророцтво... про те, що ти «Обранець»...

«Оце вже ближче, - подумав Гаррі, - до справжньої причини Скрімджерових відвідин».

- ...я припускаю, що Дамблдор обговорював це з тобою?

Гаррі замислився, що краще - збрехати чи ні. Дивився на крихітні сліди гномиків по клумбах і на розкиданий сніг там, де Фред упіймав гнома, який зараз у балетній пачці стримів на вершечку різдвяної ялинки. Врешті вирішив сказати правду... принаймні частину правди.

- Так, ми про це говорили.

- Говорили, говорили... - повторив Скрімджер. Гаррі краєм ока помітив, що Скрімджер нишком за ним стежить, тому прикинувся, ніби його дуже зацікавив ще один гномик, який вистромив голову з-під замерзлого рододендрона. - І що ж тобі, Гаррі, сказав Дамблдор?

- Вибачте, але це має залишатися між нами, - відповів Гаррі.

Він намагався сказати це якомога чемніше, і Скрімджерів голос теж звучав невимушено й по-дружньому, коли міністр додав:

- Якщо це така таємниця, то не треба її розголошувати... ні-ні... та й, урешті-решт, хіба це має таке велике значення - «Обранець» ти чи ні?

Гаррі мусив добре поміркувати, перш ніж відповісти.

- Я не зовсім розумію, пане міністре, що ви маєте на увазі.

- Авжеж, бо для тебе це має величезне значення, - засміявся Скрімджер. - Але якщо брати чаклунську спільноту загалом... усе ж залежить від сприйняття, правда? Важливо те, у що люди вірять.

Гаррі нічого не відповів. Йому здалося, що він почав розуміти, куди хилить Скрімджер, але не збирався йому в цьому допомагати. Гномик під рододендроном почав копатися в землі біля коріння в пошуках черв’яків, і Гаррі не зводив з нього погляду.

- Люди вірять, що саме ти «Обранець», розумієш? - пояснив Скрімджер. - Вони вважають тебе справжнім героєм... і так воно, Гаррі, і є. Немає значення, обраний ти чи ні! Скільки ти вже разів стикався віч-на-віч з Тим-Кого-Не-Можна-Називати? Та в будь-якому разі, - вів далі міністр, не чекаючи відповіді, - головне, Гаррі, в тому, що для багатьох ти став символом надії. Думка, що існує хтось такий, хто має змогу, кому навіть судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати... зрозуміло, це людей підбадьорює. І я не можу не сподіватися, що коли ти це збагнеш, то вирішиш, що це, ну... майже твій обов’язок стати пліч-о-пліч з міністерством і морально всіх підтримати.

Гномик саме впіймав черв’яка і щосили тяг його з замерзлої землі. Гаррі так довго мовчав, що Скрімджер теж зиркнув на гномика і сказав:

- Кумедні хлоп’ята, правда? То що скажеш, Гаррі?

- Мені трохи не зрозуміло, чого ви хочете, - поволі проказав Гаррі. - «Стати пліч-о-пліч з міністерством»... що це означає?

- Ой, та нічого обтяжливого, запевняю, -