Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

352
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 107
Перейти на сторінку:

Можеш мені повірити, Розі, це була стрьомна поїздка. Я досі ще ніколи не бачив стільки лицарських хрестів, лише один, на фото з моїм дядьком Конрадом: той висів у нього на шиї. А тут їх було дуже багато, у декого — навіть із дубовим листочком, як пояснила мені на цвинтарі моя бабця, яка глухувата, тому завжди кричить. Це саме вона надіслала мені телеграму: «Негайно поїзд Гамбурґ. Потім електричка кінцева Аумюле. Там вічний спочинок наш ґрос-адмірал…».

Ясно, що я мусив їхати. Ти не знаєш мою бабцю. Якщо вона каже «негайно» — кидай усе і біжи. Навіть якщо я не звик нікого особливо слухати і, як ти добре знаєш, самовільно займав будинки у Кройцберзі (хоча тепер ми й опинилися в ситуації, коли цей Люммер з дня на день може пригнати до нас своїх поліцейських — групу ліквідації незаконних заселень Гермсдорфер-штрассе. У кожному разі мені було соромно показувати цю телеграму людям, з якими я живу. Чула б ти, як вони стібалися через «ґрос-адмірала»!

Ну і от, стою я там біля бабці, поміж усіма тими дідами, які припаркували свої «мерседеси» біля входу на цвинтар і стали струнко в дві шеренги, а між ними коридор — від оркестру й аж до самої труни, у кожного другого під підборіддям — Лицарський хрест. Я змерз. Хоча світило сонце, було страшенно холодно. Але діди — всі як один — без пальт, стоять собі, а на них падає сніг. У кожного на голові — військовий кашкет, як і має бути за морським звичаєм.

Усі вони були відставними моряками із субмарин, навіть ті манекени, які пронесли повз нас оббиту червоним, чорним і золотим труну із ґрос-адміралом. На підводних човнах служили й обидва старші брати мого батька (а сам він у кінці війни вступив до ополченців із Фольксштурму). Обидва «знайшли свої холодні моряцькі могили», як каже моя бабця. Один загинув у Північному морі, другий — десь в Атлантичному океані. Один із них був капітан-лейтенантом, інший, мій дядько Карл, — лише старшим боцманом.

Ти не повіриш, Розі. За всю війну затонуло п’ятсот підводних човнів, а на них — близько тридцяти тисяч моряків. І всі — за наказом цього ґрос-адмірала, який узагалі-то був військовим злочинцем. Так каже мій батько. Він ніяк не може зрозуміти, навіщо більшість із цих хлопців, зокрема і його брати, добровільно пішли на ці «плаваючі труни», як він їх називає. Моєму батькові так само стрьомно, як і мені, коли наша бабця на Різдво починає розповідати про своїх «мертвих героїв-синів», з яких вона зробила справжній культ. Через це мій батько постійно свариться з нею. І тепер уже тільки я один іноді відвідую стареньку в її будиночку в Еккернфьорде — і слухаю про те, як вона завжди, ще з часів війни, обожнювала свого ґрос-адмірала. Але в усьому іншому вона нормальна. І якщо чесно, то вона мене краще розуміє, ніж мій батько, який, звісно ж, проти нашого самовільного заселення в порожні будинки. Тому бабця й надіслала цю телеграму мені, а не моєму батькові, на адресу Гермсдорфер-штрассе, 4, де ми живемо вже кілька місяців і навіть непогано облаштувалися — з допомогою людей, які нас підтримують, а це різні ліваки: лікарі, вчителі, адвокати… Гербі та Робі — як я тобі вже писав раніше, це мої найкращі друзі тут, — не дуже зраділи, коли я показав їм телеграму.

— Ти що, дебіл? — спитав мене Гербі, коли я збирав речі. — Подумаєш, одним старим нациком менше! Теж мені трагедія!

Але я сказав:

— Ви не знаєте мою бабцю. Якщо вона каже «приїжджай негайно», треба їхати, й край.

А взагалі, можеш мені повірити, Розі, я навіть радий, що побачив увесь цей цирк на цвинтарі. Там зібралися майже всі, хто не пішов на дно у своїх субмаринах. Це було смішно, трохи страшно, але й стрьомно, чесне слово, — коли всі співали над могилою, а більшість із них виглядали так, ніби вони й досі шукають ворога і мусять вдивлятися в горизонт: чи десь не видно чогось схожого на дим? Моя бабця теж співала — як завжди, дуже голосно. Спершу «Німеччина, Німеччина понад усе», а потім «Був у мене товариш». Це виглядало жахливо. А ще промаршувало кілька нациків із барабанами — у своїх коротких гольфах, попри такий мороз. А над могилою звучали промови, про все на світі, а найчастіше — про вірність. Сама ж труна була не дуже, така собі, звичайна. Я ще й подумав, що можна ж було зробити щось схоже на мініатюрний підводний човен, звісно, дерев’яний, але розмальований як військовий корабель. А всередину вмостити ґрос-адмірала.

Потім ми пішли геть, а кавалери лицарських хрестів роз’їхалися на своїх «мерседесах». На Гамбурзькому вокзалі бабця нагодувала мене піцою, потім тицьнула мені в долоню гроші — трохи більше, ніж я заплатив за квиток. А я спитав її:

— Бабусю, ти впевнена, що вся ця історія мала сенс, із цими «холодними моряцькими могилами» для дядька Конрада і дядька Карла?

Згодом мені було соромно, що я спитав її так прямо. Вона кілька хвилин мовчала, а потім сказала:

— Ну що ж, мій хлопчику, якийсь сенс у цьому мусив бути…

Як ти вже знаєш, щойно я повернувся, прийшли поліцейські Люммера і вигнали нас із будинку. Досить грубо. Але ми зайняли інші будівлі в Кройцберзі. Моя бабця теж вважає, що це свинство, коли стільки квартир стоять порожніми. Але якщо мене і звідси виженуть, то ми з тобою, Розі, — якщо ти, звісно, захочеш — зможемо оселитися в будиночку моєї бабці. Вона буде дуже рада, так вона

1 ... 78 79 80 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"