Читати книгу - "Пустоцвiт"

– Государине-матінко!

– Прошу?..

– Государине, вияви народу нашому милість: залиш нам традиційну форму керування державою. Покійна імператриця теж кривдила нас, відібравши індукти з евектами[13]…

– Кривдила – он як?!

– Так-так, кривдила!

– А чи не ти, Кириле Григоровичу, разом із братиком своїм Олексієм Григоровичем з радощів від такої «образи» подарував покійній імператриці французький дорожній екіпаж найдорожчої роботи?!

– То це ж спочатку було, доки ми не розібралися, що й до чого зі скасуванням мит…

Втім, було очевидно, що при цьому зауваженні Розумовський розгубився, з приводу чого государиня зазначила з прихованим глузуванням:

– До чого ж цікава ти людина, Кириле Григоровичу: то тобі безмитна торгівля в радість, то в сум!

– Та Бог із цими митами, Ваша Імператорська Величність! Я про те кажу, що індукти з евектами покійна государиня скасовувала, але гетьманство ж не чіпала…

– І до чого це призвело в підсумку? Відповідай-но, люб'язний!

– Тоді от що я скажу, Ваша Імператорська Величність…

Голос Розумовського набув несподіваної твердості, тож імператриця з неприхованим здивуванням глянула на графа.

– От що я скажу, государине: якщо бажаєш відібрати в мене гетьманство, відбирай заразом й Академію наук! Усе відбирай – тому що все твоє! Мені ж дозволь відійти на спочинок у маєтку своєму. От…

Ліва брова Катерини Олексіївни поповзла було вгору, та в наступну мить вона опанувала себе й прошипіла крізь зуби:

– Ти мені це облиш, Кириле Григоровичу…

– Та навіщо мені Академія ця здалася?! Навкруги ж заздрісники, наклепницьким вигадкам яких ти віриш більше, ніж моєму слову. От і тут, відчуваю, незабаром розпочнеться. А для мене впасти в немилість в очах монарших…

Різким рухом віяла імператриця немовби обрубала цю жалісливу промову:

– Як я вирішила, так і буде! Не ти, Кириле Григоровичу, імператор російський, але я імператриця! А гетьманом малоросійським тобі відтепер не бувати. Тож буде так, як я сказала: на погане керування Академією наук ніхто не скаржиться, провини на тобі тут ніякої немає – тож керуй і надалі, доки я не позбавлю тебе цієї честі. Що ж до твого маєтку, то не хвилюйся: скривджений не будеш, і замість гетьманства свого спадкоємного одержиш в особисте володіння нові землі та ще й кругленьку суму на додачу. Ну, і ще військовий чин солідний – скажімо, станеш генерал-фельдмаршалом.

– Але як же!

– Та отак, люб'язний мій Кириле Григоровичу! Нема чого Малоросії виділятися своїми порядками з-поміж інших земель імперії.

– А не передумаєте, Ваша Імператорська Величність?

– Не передумаю: вигідно мені це! Чиста я тепер перед усіма – навіть перед людським поголосом.

Зненацька государиня ступнула назустріч Розумовському, звузивши прекрасні очі, криво посміхнулася й зашепотіла ледь чутно:

– Будеш ти у мене, Кирилко, не постраждалим, а навпаки – збагатілим! Я тебе за розвал Гетьманщини твоєї селищами й містами нагородила: отже, купила з усіма тельбухами – от що люди скажуть!.. З іншого боку виходить, що ти малоросійське гетьманство своє на російський фельдмаршальський чин проміняв. А чин військовий той багато до чого зобов'язує: ти, Кирилко, усе зробиш, аби тільки від служби військової ухилитися… І пискнути в мене не посмієш!.. Он воно як, дорогий мій графе!!! Що скажеш тепер, тигре беззубий?!

Розумовський мовчав, тож імператриця презирливо мугикнула:

– Нема чого тобі сказати! Тому забирайся геть, у мене ще безліч інших справ…

Тверезо розсудивши, що сперечатися з государинею даремно (а в глибині душі все ще сподіваючись, що раптом вона візьме та й передумає), Розумовський вийшов. Ледь двері кабінету зачинилися за ним, як Катерина Олексіївна двічі плеснула в долоні й покликала:

– Агов, Степане Івановичу, можеш виходити!

У тім же кутку кабінету, де стояв столик із запискою Теплова, відчинилися потаємні дверцята, що зазвичай геть зливалися зі стіною. Звідти вийшов начальник Таємної експедиції· До нього й було звернене суворе запитання государині:

– Ну, то що ти про все це думаєш, Степане Івановичу?

– А те й думаю, матінко, що хоч який хитрий Кирило Григорович… та анітрохи не хитріший вас!

– Це комплімент такий? – поцікавилася Катерина Олексіївна.

Шешковський мовчки вклонився.

– То як, справді зустрічався Кирило Григорович із бунтівником цим Мировичем?

– Зустрічався. Мої людиськи їх вистежили.

– А ти за своїх людисьок ручаєшся?

– Ручаюся головою, Ваша Імператорська Величність! На допиті Мирович анітрохи не збрехав: вони дійсно бачилися в кабачку на Христофоровському острові.

– Хм-м-м… А вимога цих глухівських розумак щодо спадкоємного гетьманства на чолі з родом Розумовських?

– І це зроблено було з подачі Кирила Григоровича. Він же, наскільки можу судити, діяв заради Андрія Кириловича – синка свого улюбленого. Йому ж розраховував і гетьманську владу передати згодом.

– А що тепер – може, все-таки під арешт його? Хоча б для більшого постраху…

– Навіщо ж під арешт? Кирило Григорович – фігура значуща, при вашім сходженні на престол він вас усіляко підтримав. Знову ж таки, всьому сімейству Розумовських покійна імператриця Єлизавета Петрівна протегувала. Тож брати його під арешт небезпечно: багато хто, дуже багато хто не зрозуміє цього!

– Що ж ти пропонуєш?

– Зачекати й подивитися, чим тепер Кирило Григорович