Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

Моряк наказав їй держати голову пораненому, а потім почав заливати йому йодом та забинтовувати страшні рвані рани не зрозумілого Люді походження.

Під час перев'язки почулись постріли з гармати на палубі. Ці постріли вщухали й відновлювались ще двічі. Дівчина хвилювалася. Їй здавалось, що на піратів напали, а вони відбиваються. Може, зараз вирішувалась її доля. Незабаром Люда відчула, що човен ховається під воду.

Скінчивши перев'язку, моряк показав знаками, що вона мусить сидіти і стежити, поки поранений опритомніє. Потім він вийшов. Дівчина залишилась сама і, нарешті, впізнала пораненого — це був матрос, якого вона кілька разів бачила. Він лежав з заплющеними очима, непритомний, хоча іноді стогнав. Люда сиділа на маленькому стільці за столом і оглядала каюту. Крізь двері з центрального поста управління до неї часом долітали слова. З тих уривків розмови вона дізналась про тривожні настрої піратів. Командир і помічник питали один одного, відкіля в цей час тут узявся літак. Потім чути було, як командир лаявся, відповідаючи комусь у телефон. Здавалося, тривога піратів все зростала: човен спинився, віддано було наказ зберігати абсолютну тишу. Потім човен безшумно піднявся, але на поверхню не сплив. Мабуть, пірати спостерігали море в перископ. Через кілька хвилин почулась команда випустити торпеду. Торпедного пострілу вона не відчувала. Тільки задоволені вигуки командира піратського човна незабаром змінилися прокляттями. На ті прокляття відповів інший голос:

— Есмінець спинився, вона його впіймає на спіралі.

Потім той самий голос додав:

— Їх прожектори можуть помітити перископ.

І Люда знов відчула заглиблювання човна. Її охопила невимовна тривога, бо догадувалась, що на поверхні моря якомусь судну загрожує вибух торпеди. Справді, скоро прогуркотів глухий звук вибуху, і радісні вигуки почулися центральному посту управління. Дівчина до болю стиснула кулаки. Човен знов підіймався. Цього разу він сплив на поверхню. Люда скам'яніло сиділа з стисненими кулаками й заплющеними очима. В уяві постала загибель пароплава і людей на ньому.

Але раптом стрепенулась і розплющила очі. Страшна картина зникла, бо з центрального поста знову летіла лайка командира. За лайкою пролунав наказ одкрити балони із стиснутим повітрям і дати повний хід електромоторам. У звучанні голосу, що віддавав накази, почувався переляк. Значить, тепер небезпека загрожувала підводному човнові. Люда відчула приплив радості, забувши, що це також небезпека і для неї.

Командир вимагав «самого повного» ходу. Десь вдалині з шаленою швидкістю наростав шум і гуркіт, наче велетні-кити били по воді могутніми хвостами, або над головою по мосту скажено мчав поїзд. Щось прогуркотіло над човном. Раптом човен здригнувся, захитався й пішов униз. З центрального поста почувся заспокоюючий голос:

— Зламався перископ… Праворуч стерно. Лежатимем на грунті.

Човен пішов на найбільшу можливу глибину Дівчина глянула на пораненого й побачила, що він опритомнів і лежить з відкритими очима. Вона нахилилась над ним, він пильно подивився на неї і прошепотів:

— Прошу води.

Він сказав це російською мовою. Вражена Люда хотіла відповісти, що й досі розуміла його, але схаменулась і промовчала. Налляла з графина в склянку води й піднесла йому до губ. Тільки поранений випив і прошепотів подяку, як човен здригнувся і крізь його стіни почувся вибух. То був перший, а потім вони ішли один за одним, то ближче, то далі. Човен здригався і підіймався догори то носом, то кормою. Під час одного вибуху погасла електрика, але скоро знов засвітилася. Човен повз по грунту, намагаючись вислизнути з зони обстрілу. Йому це наче вдалося, але після недовгої тиші знову загриміли вибухи. Нарешті після одного з них човен підкинуло вгору, потім кинуло на грунт. Люда впала на підлогу. Електрика погасла й не засвічувалась. У центральному посту почулися тривожні крики. Командир та його помічник запитували по телефону про стан у машинному відділі на кормі і в торпедному — на носі. Люда не чула відповідей, але з самих запитань зрозуміла, що човен зазнав пошкоджень, що затоплено якісь переборки, і зв'язок між центральним постом та іншими приміщеннями, крім двох кают поруч поста, перервано. Так у темряві й тиші пробули кілька годин, поки спостерігачі на гідрофонах не сповістили, що надводний корабель пішов геть. Тоді почалася жвава розмова телефоном і стукотіння в машинному відділі. В каюті знов засвітилась електрика.

З підслуханих розмов Люда довідалась, що коридори між центральним постом та іншими приміщеннями затоплено, що попсовані вертикальні стерна, не одкриваються клапани балонів із стиснутим повітрям, яке звичайно витискає воду з цистерн, і через те човен може лише повзти по грунту. Радіостанція була також пошкоджена, і радист не брався налагодити її раніш як за три-чотири дні, а головне — з великої глибини не міг ні з ким зв'язатися. Покажчик глибини свідчив, що човен лежав на сто тридцять метрів під водою. Запас енергії в акумуляторах залишився мінімальний.

Після наради, що відбулася в каюті командира і змісту якої Люда не знала, човен дав хід і поволі поповз по грунту. Куди вони прямували, Люда не уявляла. Помітила тільки, що рух почався в шість годин тридцять дві хвилини. Командир іноді голосно говорив по телефону, підбадьорюючи і заспокоюючи команду. Поранений лежав мовчки, зрідка просив пити. О другій годині дня попрохав допомогти йому підвестися, насилу сів на ліжку, потім здоровою рукою сперся на стіл і ступив одною ногою. Але другу зрушити з місця не зміг. Анч лише один раз зазирнув до них, але одразу вийшов, нічого не сказавши. Заходив ще помічник командира щось взяти з шухляди в столі, спитав пораненого, як він себе почуває, і сповістив, що човен іде на мілину.

В центральному посту тепер розмовляли мало. Телефон дзвонив рідко: мабуть, команда була заспокоєна і не турбувала свого командира. Як і раніше, відчувалося, що човен повзе по грунту.

Командир і старший офіцер спочатку давали багато наказів, намагаючись різними маневрами спрямувати човен носом угору і таким способом піднятись на поверхню. Але, очевидно, стерно глибини заклинилося в такому положенні, що спрямовувало човен униз, і всі зусилля