Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

номері. І поки очі поволі звикали до темряві, він направив пістолет на ліжко у формі серця. Раптом туди впала вузька смужка блідого місячного світла, і виявилося, що ковдру на ньому відслонено. Треба було швидко вирішувати, що відбувається. Невже німець пішов і забув замкнути двері? Тоді Рогер міг би просто почекати, поки він з’явиться у дверному отворі. Але в такий успіх важко повірити — прямо як в банку, де співробітники забули ввімкнути таймер камер спостереження. Такого просто не буває. Шум вітру у водостоку.

Сумніви його підтвердилися тієї ж миті.

Рогер здригнувся, коли у ванній пролунав шум води, яку спускали. Ага, хлопець сидів на унітазі! Рогер обома руками схопив пістолет і направив його туди, де, як він пам’ятав, були двері у ванну. Минуло п’ять секунд. Вісім секунд. Рогер ледве стримував дихання. Якого диявола цей тип там застиг, адже він уже натиснув на злив? Дванадцять секунд. А може, він що-небудь почув? Спробував утекти? Рогер пригадав, що у ванній є невелике віконце. Чорт! У нього тільки один шанс — не можна зараз упустити цього хлопця. Рогер пробрався повз шафу з купальним халатом, який так здорово йшов Петрі, зупинився перед дверима до ванної й поклав руку на дверну ручку. Перевів дух. Залишалося тільки повернути ручку, але тут він відчув легкий подув. Але ні ринва, ні відчинене вікйо тут ні до чого. Справа в чомусь іншому.

— Freeze[38], — мовив хтось у нього за спиною. І, підвівши голову й подивившись у дзеркало на дверях ванної, він підкорився. Його охопив такий озноб, що зацокотіли зуби. Двері платтяної шафи виявились розкриті, й у глибині її між білими купальними халатами він розрізнив здоровенного мужика. Але не від цього він укрився холодним потім. Виявивши, що супротивник навів на тебе пістолет більшого калібру, ніж твій, навіть розбираючись у зброї, не можна не відчути психологічного тиску. Навпаки, якщо знаєш, наскільки небезпечніші для людини її кулі, психологічний ефект зростає. А кулі «Тауруса-РТ92С» однаково що горошини поряд із тими, якими заряджене чорне чудовисько у нього за спиною. Почувши скрип угорі, Рогер підвів очі. Над ним блиснуло щось схоже на риболовецьку волосінь, яка тягнулася з-під дверей ванної до шафи.

— Guten Abend, — прошепотів Рогер.

Коли через шість років доля занесла Рогера в Патайю і він упізнав Фреда в бороданеві, що кликав його підсісти за свій столик у барі, він просто остовпів від подиву і відреагував, тільки коли Фред підсунув йому стілець.

Фред замовив випивку і повідомив, що більше не працює на Північному морі й живе на допомогу з непрацездатності. Рогер боязко сів і, не вдаючись до деталей, розповів, що останні шість років був наркокур’єром у Чіанг-Раї. Лише випивши два коктейлі, Фред прокашлявся і запитав, що ж, власне, сталося того вечора, коли Рогер так раптово зник із Дажуди.

Рогер утупився поглядом у дно келиха, зітхнув і сказав, що в нього не було іншого вибору. Німець, який, як з’ясувалося, зовсім і не німець, виявився хитрішим і, не сходячи з місця, ледве не відправив його на той світ. Але в останню секунду Рогеру вдалося з ним домовитися. Йому дали півгодини, щоб забратися з Дажуди, але за це він розповів, де ховається Лев Гретте.

— А що за пістолет був у того типа? — поцікавився Фред.

— Точно я не розгледів у темряві. Здається, якоїсь не дуже відомої марки. Але я тобі кажу, він вибив би з мене мізки і вони долетіли б до бару Фредо. — Рогер знову кинув швидкий погляд у бік вхідних дверей.

— Я тут в одній халупі розташувався, — сказав Фред. — А тобі, до речі, є де жити?

Рогер подивився на Фреда так, ніби його ніколи не займало це питання. Він довго шкрябав щетину в себе на обличчі й тільки потім відповів:

— Узагалі-то ні.

27

Едвард Ґріґ

Будинок Лева стояв осібно в кінці тупика. Він майже нічим не відрізнявся від більшості сусідніх будинків, тільки його вікна були засклені. Хмари мошкари кинулися до самотнього вуличного ліхтаря, борючись за місце під його жовтим світлом, у якому в передчутті ситної вечері раз у раз з’являлися з темряви кажани.

— Схоже, вдома нікого немає, — прошепотіла Беате.

— А раптом він економить електрику? — припустив Харрі.

Вони зупинилися перед низькими проіржавілими металевими воротами.

— Так що робитимемо? — запитала Беате. — Просто постукаємо в двері?

— Ні. Ти зараз приготуєш мобільний і почекаєш тут. А коли побачиш, що я влаштувався під вікном, набереш ось цей номер. — Харрі передав їй вирваний із записника аркушик.

— Навіщо?

— Якщо я почую, що в будинку задзвонив мобільник, значить, Лев там.

— Зрозуміло. Ну а як ти збираєшся його взяти? Ось із цим? — Вона вказала на здоровенну чорну штуковину, яку Харрі тримав у правій руці.

— А чом би й ні? — запитав Харрі. — На Рогера Персона це справило враження.

— Харрі, перехрестись, він же цю штуку бачив у напівтемряві* та ще й у дзеркалі.

— Вірно. Але позаяк нам не можна брати з собою до Бразилії вогнепальну зброю, доведеться задовольнятися тим, що є.

— Типу риболовецької волосіні, прикріпленої до ланцюжка зливного бачка, і якоїсь іграшки?

— Це не проста іграшка, Беате. Це Namco G-Con 45, — сказав Харрі й ляснув по пластмасовому пістолету велетенського розміру.

— Ти принаймні етикетку «Playstation» відчухрай, — порадила Беате і похитала головою.

Харрі роззувся і, зігнувшись, швидким кроком перетнув сухий, потрісканий простір між воротами та будинком, на якому, за первинним планом, передбачалося розбити газон. Він примостився спиною до стіни під вікном і махнув Беате рукою. Він її не бачив, але знав, що вона розрізнить його фігуру на тлі білої стіни. Харрі подивився на небо, де Всесвіт виставив напоказ усі свої зірки. Через декілька секунд із будинку донеслися слабкі, але цілком помітні трелі мобільного телефону. Палац Доврсько-го діда. «Пер Ґюнт». Іншими словами, цей малий не позбавлений почуття гумору.

Харрі затримав погляд на одній із зірок і спробував викинути з голови всі інші думки й зосередитися на тому, що ж йому слід зробити. Але у нього нічого не вийшло. Еуне якось сказав, що коли ми знаємо, що в нашій Галактиці більше сонць, аніж піщинок на пляжі, то навіщо нам ворожити, чи є на них життя, чи ні. Краще