Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Мама! Ма-а-а-ам! – Даня шукає мене в будинку, спускаючись із другого поверху.
Так, він став називати мене мамою, приблизно через два місяці після нашого з Владом весілля. Це було несподівано. Одного чудового дня Данечка підбіг до мене і запитав:
– Лано, можна я називатиму тебе мамою?
Чесно кажучи, я не сподівалася на таке щастя, навіть розревілася від почуттів, що нахлинули, та й гормони через вагітність давалися взнаки.
– Ми тут, синочку, – я встаю з дивана у вітальні і прямую назустріч Дані.
– Мам, бабуся Адель телефонує і питає, коли ми привеземо до неї Дарину. Вона дуже скучила.
Згодом Аделіна Григорівна стала ставитися до мене інакше. Якщо в наше перше знайомство, вона поставилася до мене вороже, то тепер я стала для неї близькою людиною.
Пригадую, як ще в день нашого з Владом весілля вона підійшла до мене і попросила відійти з нею для важливої розмови.
– Лано, я не зовсім гарно повелася в день нашого з тобою знайомства. Але ти зрозумій мене правильно. Влад мені як син і його добробут для мене дуже важливий. Побачивши тебе, я вирішила, що ти його чергове тимчасове захоплення. Як до тебе була ця Реґіна, – вона зітхнула, – але тепер я бачу, як Владик тебе любить і Данечка дуже прив'язався до тебе. Загалом, я хочу сказати, що рада тому, що Влад зустрів таку чудову дівчину. І якщо коли-небудь тобі потрібна буде допомога, ти завжди можеш на мене розраховувати.
Від таких слів у мене на очі навернулися сльози. Мені було так приємно почути ці слова від людини, думку якої Влад дуже цінував.
– Дякую Вам за теплі слова. Я дуже кохаю Влада і Данечку, і для мене велике щастя стати частиною їхньої родини.
Від спогадів мене відволікає голос Дані.
– Мамо, то що відповісти бабусі?
– Перекажи, що ми приїдемо на цих вихідних, і погостюємо в неї два дні, – Влад встає з дивана, тримаючи однією рукою нашу донечку, а іншою обіймає мене за талію.
Чудово, тим паче в ці вихідні я збираюся повідомити своїй родині дещо важливе.
Що стосується дідуся Дані по лінії матері, то мені все ж таки вдалося переконати Влада, щоб він не перешкоджав спілкуванню діда з онуком. Хоча мені довелося докласти до цього чимало зусиль.
Дідусь Тимофій був щасливий, що йому дозволили бачитися з єдиним онуком, навіть став забирати його на вихідні до себе, під супровідне бурчання Влада. Данечка теж тягнувся до діда. Вони постійно разом грали в різні ігри, дідусь учив його водити машину. Тому, коли настав час і хвороба взяла своє, і діда Тимофія не стало, Даня ще довго журився.
Через півроку набув чинності заповіт, і Даня був визнаний єдиним спадкоємцем. Влад, звісно, опирався, не хотів брати ні копійки зі спадщини колишнього тестя. Але потім, спокійно все обміркувавши, вирішив покласти всі гроші на рахунок у банк. Коли Даня стане повнолітнім, то він зможе розпоряджатися цими грошима.
Ще з хороших новин, Михайло знову одружився. Він зумів, нарешті, змиритися зі смертю Елі і через деякий час знайшов собі гарну жінку, яка його дуже кохає. За віком вона трохи старша за Михайла, але головне те, що вона добре ставиться до Дмитрика. Щоправда, спочатку Дімка її не сприймав, всіляко уникав, сердився, робив дрібні капості, але вона виявилася мудрою і терплячою жінкою, і зуміла знайти підхід до маленького хлопчика. А зараз вони чекають на поповнення в родині.
Настають довгоочікувані вихідні, і ми їдемо вчотирьох на машині до нашої бабусі Адель. Вона живе за містом, у невеликому одноповерховому будиночку, поруч із лісом.
Взагалі це приголомшливе місце, тихе, затишне. Мені дуже подобалося відпочивати там, на свіжому повітрі, коли я носила під серцем Даринку.
Добираємося ми довго, скрізь затори, неначе все місто вирішило виїхати саме в цей день. Нарешті ми прибуваємо на місце, і Аделіна Григорівна виходить нас зустрічати. Ми обіймаємося, і вона запрошує нас у будинок.
В її будинку все підібрано зі смаком. Інтер'єр і гарні меблі в стилі Прованс, оскільки Аделіна велика любителька Франції і всього, що з нею пов'язано.
Спочатку ми сидимо у вітальні й спілкуємося, бабуся грається з онуками, а потім збираємося всією сім'єю за обіднім столом.
– Я хочу дещо сказати, – кажу з хвилюванням.
Усі повертаються в мій бік в очікуванні. Я намагаюся впоратися зі своїми емоціями, зібратися з думками і мені це вдається.
– Скоро наша сім'я побільшає, – усі мовчать, тільки продовжують дивитися на мене, і я додаю, – я вагітна!
Аделіна сплеснувши руками, витирає сльози, що підступили, а Влад, обхопивши долонями моє обличчя, пристрасно цілує.
– Це точно, кохана? – хрипко запитує він, перервавши поцілунок.
– Точніше не буває.
Він дивиться на мене з обожнюванням, а в очах читається сильне бажання. Я знаю цей погляд. Думаю, сьогодні вночі Влад довго не дасть мені заснути.
– Дітки мої, як же я за вас рада. Довели до сліз стару. – видно, що Аделіна рада цій новині.
– Тітонько, яка ж ти стара. Ти ще молода. До речі, як там твій сусід, Павло Андрійович, здається? Так і заходить у гості? – Влад не стримує усмішки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втекти від долі, Дана Лонг», після закриття браузера.