Читати книгу - "Серце гріє"

— Я — Майя Політріс. Усі в моїй родині спеціалізуються на лікувальній магії. Але мені б хотілося вивчати не тільки магію землі, а й силу вогню. Я хочу стати бойовим магом, першим у моєму клані!

У запалі Майя не помітила, як вибовкала свою найпотаємнішу мрію. Тільки зупинилась, щоб вдихнути, й зрозуміла, що оце зараз ляпнула. І почервоніла, як сонце на заході. Але голови не опустила — якщо вже знеславилася, то мусиш поводитися гідно. Дівчина швидко глянула в один бік, в інший. Як не дивно — ніхто з хлопців не засміявся. Уперше з моменту формування п’ятірки Майя подумала: «Може, моя команда не така вже й погана, як здається?»

У подарунок від сото Майя отримала гарний срібний перстень із аметистом. Майстер сказав, що цей камінь — символ щирості та шляхетності, а також вірної любові — в цьому місці Майя почервоніла ще густіше. Перстень вочевидь мав якісь магічні властивості, але визначити їх з першого погляду було складно.

По тому як Майя повернулася на місце, в класі зависла тиша. Секунди перетворювалися у хвилини, але Грей, схоже, й не збирався якось реагувати на спочатку здивовані, а потім і обурені погляди Майї та Нела. Хвилин за п’ять навіть Дарт повернувся обличчям до недбайливого учня, але той спокійно качав по долоні дві дерев’яні кульки.

— Так і мовчатимеш? — нарешті озвався Шеїчі.

— А можна? — відповів запитанням на запитання Грей.

— Ні, не можна, — по нетривалому роздумі відповів сото.

Грей зітхнув, зстрибнув з підвіконня й відрекомендувався:

— Грей Ясмин.

Продовження не було.

— Це все? — схоже, хлопець дійсно здивував Шеїчі.

— Так, усе, — знизав плечима Грей і сів на підвіконня. Сото похитав головою.

— Тоді тримай! — мовив він і кинув Грею грубу книгу в шкіряній палітурці.

Подарунок пролетів небезпечно близько від голови Дарта. Майя затамувала подих.

Грей спритно спіймав книгу, яка ледь не вилетіла у вікно, й тільки Шеїчі помітив, що вже в польоті його дар змінив напрямок так, щоб приземлитися просто на долоню учня.

Не дивлячись на книгу, Грей поклав презент на підвіконня, поруч із собою.

— О четвертій почнуться тренувальні бої. Присутність обов’язкова, — Дарт зібрав теки, кивнув Шеїчі та вийшов. Схоже, знайомство відбулося.

— Майє, проконтролюй цих двох, — Шеїчі вказав на Нела та Грея. — На цьому все. Відпочиньте перед турніром як слід.

Наказ Шеїчі трохи здивував Майю, але сперечатися з майстром вона не стала.

Після зустрічі з сото трійка джун-вей подалася спочатку в буфет, підкріпитись, а потім погуляти парком. Півтори години до збору в тренувальній залі промайнули швидко, навіть надто швидко. Майя розраховувала збігати додому й змінити святкову сукню на що-небудь більш належне до випадку, але не мала жодної вільної хвилини. Грея не можна було з очей спускати — хлопець очевидячки розраховував швиденько вшитися й пропустити тренувальні бої. Нел сам тинявся за Майєю, мов прив’язаний, але постійно відволікав дівчину розмовами. У ці моменти Грей робив чергову спробу зникнути з поля зору наглядачки. Майя почувалася вихователькою в дитячій. Їй власних проблем не бракувало — дуже тривожили майбутні бої. Попри сміливу заяву, зроблену сьогодні в аудиторії номер дванадцять, до бойового мага Майї було ще далеко. Такий маг має не тільки вміти читати заклинання й аналізувати своїх суперників — йому також не перешкодить гарна фізична підготовка, а із цим у Майї були проблеми. Не те щоб вона не хотіла займатися або лінувалася, про-сто бувають предмети, які учневі «не даються», як би він не намагався. Рік у рік, на превелику силу здаючи нормативи, Майя втішала себе приказкою «вище голови не стрибнеш» — але не цитувати ж її, лежачи на татамі й дивлячись в очі майстрові Дарту в той самий момент, коли спритнішого суперника оголосять переможцем!

Ледь встигли до початку жеребкування.

Зала для тренувань перетворилася невпізнанно. Замість дерев’яної підлоги, татамі й манекенів перед очима в учасників розгорнулася лісова галявина. М’яка зелена трава, кущі, невеличкий струмок і кілька дерев, освітлених призахідним сонцем. Зумисне для тренувальних боїв розібрали дах.

Крім Гая, на боях була присутня Тахінія — на випадок якщо хтось із дітей серйозно постраждає.

Трійця джун-вей розташувалася на глядацьких трибунах. Хвилини за дві до них приєдналася Тара. Майя крутила головою, намагаючись раніше помітити майстра Дарта. Той з’явився, коли барабан з іменами учасників бою вже крутився.

Та-вей мигцем глянув на своїх підопічних і сів поруч.

Почалося жеребкування.

— Як гадаєте, вони не змусять членів однієї п’ятірки боротися між собою? — поцікавилася Майя, намагаючись зав’язати розмову.

Дарт байдуже знизав плечима.

— Віра Реко, — вигукнув вісник. — І Тара Чейн.

Віра з Тарою вийшли на галявину та вклонилися одна одній відповідно до правил.

Майя розгубилася. Ніяк не могла вирішити, за кого вболівати. Віра була її найкращою подругою. Але Тара тепер виявилася членом команди номер сім, а вболівати за члена чужої п’ятірки — це відгонило дезертирством.

Дівчата стали спиною одна до одної. Вдарив гонг. Супротивниці зробили по десять кроків у різні боки. Дзвін другого удару ще вібрував у повітрі, коли Віра рвучко обернулася й пожбурила в супротивницю з десяток дрібних крижаних стріл. Але Тари вже не було на місці — дівчина метнулася вперед, просто під ноги Віри. Чарівниця запізно розгадала маневр і зробила кілька кроків назад, але удар Тари припав просто під ліве коліно супротивниці. Віра впала обличчям униз. Тара вже стояла на ногах і лезо катани було спрямоване в спину поваленої дівчини. Дзвонар уже заніс руку для удару в гонг, що знаменував закінчення бою, коли Віра перевернулася на спину й кинула межи очі супротивниці жменю піску. Дівчина-воїн захекалася. Користуючись замішанням суперниці, Віра відкотилася вбік і прошепотіла закляття кхунджу, котре зв’язує противника невидимими повітряними путами. Останньої миті ще й досі засліплена Тара, орієнтуючись тільки на слух, метнула в чарівницю катану-сьото. Лезо ледь торкнулося світлої Віриної шкіри в районі передпліччя.

Ударив гонг. Гай оголосив нічию. Бій зайняв не більше хвилини.

Майя не могла всидіти на місці. Тарабанила пальцями по спинці переднього крісла, йорзала на сидінні, відволікаючи інших.

Нарешті вісник вигукнув її ім’я. Та ім’я суперника — Грей Ясмин.

Дівчинка отримала відповідь на своє запитання. Їй здавалося, що боротися з членом своєї п’ятірки — це досить дивно. Хіба вони, всі п’ятеро, не повинні підтримувати й прикривати одне одного?

Крім цього, Майя вважала, що їй найменше пощастило з супротивником.