Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Добре, я бігом! Дякую що сказала! - Ооо, ні це я тобі маю дякувати сьогодні ти мене врятувала і навіть не знаєш про це.

Давно я така задоволена не була, а на обличчі танцює посмішка. Бігом повертаюся на своє місце. Потрібно знайти акторів для ролів, візажиста та костюмера на післязавтра і дізнатися хто вільний. Робота аж кипить, але на обід час сьогодні знайшла. Ми з дівчатами пішли в кафе на першому поверсі будівлі.

Виявилося, що не тільки ми сюди пішли. А й Павло Олексійович в компанії з Сергієм Олександровичем вже за столиком їдять. Мені було б добре розвернутися і пообідати десь в іншому місці, але не можу ж я без причини просто так залишити подруг і піти. Потім буде багато запитань на яких я не зможу дати відповіді.

Обід підходив до завершення. А я весь час боролася з собою щоб не подивитися в його сторону. Але на собі я дуже добре відчувала знайомий пронизливий погляд. Це ж потрібно було сісти майже біля його столу. Навіть нормально не можливо поговорити про жіночі теми і дізнатися про плітки. Боюся і слова якогось зайвого сказати, ми в керівництві прямо на долоні, все може почути.
Коли ми допивали свої напої і вже думали повертатися в компанію. Не встигли піднятися, як до нас підійшов Павло Олексійович:

-Я затримаю вас на пару хвилин.

-Щось сталося? - Запитала Оля.

-Ольго, нічого такого страшного, ви не забудьте звіт на рано. А ви, Світлано, через 15 хвилин зберіть нашу команду в залі для конференцій.

-А для нас ніяких поручень немає?- Не витримала і вставила своїх пʼять копійок.

-Ні, Катерино, досить я вже сьогодні кави попив,- посміхнувшись мені сказав.

Піднімаючись з дівчатами в ліфті я все прокручую в себе голові і лиш думку гадаю чому він зараз нас збирає? Що ж таке хоче сказати? Ооо, надіюсь скаже, що він від нас йде і до нас повертається наше любляче керівництво.

Дівчата почали гомоніти в офісі і розказувати про все, що не встигли розповісти за обідом. То в кого яка сумка, то взуття. Ще що дівчина з бухгалтерії в іншу компанію через нашого охоронця, бо він їй проходу не давав. 

Навіть розмова дійшла про Павла Олексійовича. Ну звісно, як же без цих пліток. Але мене зацікавило почути хоч щось про нього. Він дуже загадкова особистість, про кого я нічого не знаю, крім того який він нахаба та грубіян.

-Ох, дівки, я зараз вам таке розповім про нього. Я таке дізналась, ви впадете від новини.- сказала Оля, а ми вже насторожили вуха.

-А ну, спробуй нас здивувати,- здається Юлі теж цікаво,- але швидко розповідай, бо мені потрібно бігти до своїх.

-Ви ж знаєте мій брат працює в будівельній фірмі… - не встигла вона договорити як Юля її перебила.

-Ти завжди так здалеку розповідаєш? А в двох словах можеш зараз?

-Якщо коротко наш Павло Олексійович не такий простий. Він директор будівельної фірми «Водограй».

-Огооо, хто б міг подумати, - промовила Світлана, - А тут він що забув? Навіщо йому в рекламній компанії керівником бути?

-Дівчата не можна втрати таку можливість, тому такого чоловіка варто завоювати мені.- з посмішкою сказала Юлька, поправляючи своє волосся.Не вже вона його не впізнала? З ким пила в клубі?

-Юлька, боюсь тебе розчарувати, але закатуй свою губу назад. - Звернулася до неї Світлана.- Подруга розповіла за нього ще дещо.

-Що наприклад?

-Він страшне не любить стосунки на роботі. І до себе теж не допускає нікого. А хто з дівчат наважувався на флірт з ним, то були звільненні з роботи.

-Серйозно? - запитала вже я, вони точно про нього правду кажуть? Не збігається в мене їхні слова з реальністю.

-Звичайно ж, дівчата. Не буду таким жартувати. Давай краще підемо на збори, нам ще зібрати всіх.

-А можна я не піду?

-Ооо, ні! Катю, ти хочеш, щоб я на горіхи отримала? Давай йдемо бігом, а то мало часу залишилося,- бере мене під руку і тягне до зали конференцій.

-Зачекай, я зараз до вас приєднаюсь. Лише візьму документи з столу свого.

В нашій команді всього лиш пʼятеро людей. Кожен бере свою частину роботи і виконує як найкраще. Наше керівництво було дуже задоволене нашими швидкими і якісними роботами.Цікаво чому він зараз нас всіх збирає?Що ж таке хоче сказати? Мої думки перебила Світлана.

-Ти йдеш чи ні?

-Пробач, що ти казала?

-Та, що казала? Питала чи ти йдеш чи ні?

-Так звичайно, вже біжу до вас.- Цікаво де я літаю? І чому така розгублена перед зустріччю з ним?

До кабінету заходжу обережно і закриваю за собою двері. Павло Олексійович вже сидить за столом і на нас всіх чекає та розглядає папку з документами. Він як і завжди шикарно виглядає в діловому костюмі. Цікаво, що приховується під цим костюмом? Ой, про що я це думаю? Потрібно мені подумати про щось інше. Миттєво відкинула ці думки і зайняла вільне місце біля Вані, поставила на стіл документи по роботі.

-Світлано, я сказав зібрати всіх з команди. Де Стас?- строго запитав.

-Я.. я не знаю де він, - перелякано відповіла вона. Потрібно якось її підтримати.

-Він поїхав на знімальний майданчик, бо виникли проблеми з орендою, на післязавтра  в нас зйомка запланована.- Вирішила заступитися за них.

-Ось в чому справа. Але він мав відпроситися в мене, а тоді вже їхати туди.

-А сказав мені і поїхав терміново. В цьому є проблема?- Не витримала напруги запитала я.

-Катерино, вам не здається, що ви забагато собі дозволяєте?- боюся цього погляду, але він дивиться тільки на мене.

-Ні не здається. - видно як в повітрі іскри від нас палають. Де я набралась такої сміливості?

-Чи ви плануєте на моє місце?

-Емм.. Вибачте, ви мене не так зрозуміли. - Вирішила залагодити ситуацію.

-Ні-ні, Катерино. В мене є ідея,- злегка посміхнувся. - У вас буде можливість довести мені правий я чи ні.

-Ви про що? - Здивовано запитала.

-Зараз в мене в руках одне цікаве замовлення. Два тижні на виконання. В свою команду можете взяти двох людей.