Читати книгу - "Суперниця, Ірина Романенко"

- Так, ти був поруч… Але у відносинах ти як старий диван. Викинути тебе шкода але й спати з тобою не хочеться.

- Ти звідки цього нахапалася? Від Емми? Завжди знав, що вона погана компанія для тебе. Думаю, тобі більше не треба з нею спілкуватися.

- Ти сраний козел! Емма єдина людина, яка підтримувала мене і вирішувала мої проблеми разом зі мною. Вона єдина, хто намагався допомогти. Вона єдина хто вислуховував мене вночі, коли ти їздив по барах. Мені нарешті відкрили очі на тебе. Тепер я з усією впевненістю можу послати тебе нахрін.

- Хто це тобі очі там відкрив?

Я не витримав і вирвав у неї з рук слухавку.

- Я відкрив. Якщо ще хоч раз посмієш наблизитися до Поліни я закопаю тебе там, де ніхто, ніколи не знайде.

- Ти ще хто такий?!

- Той, хто не дозволить тобі більше образити Поліну.

- Завжди знав що ти срана шльондра.

Хлопець, якщо його можна було так назвати кинув слухавку.

- Я поїду заберу речі поки його немає, а ти проконтролюй стан Еми після операції.

- Добре. Їдь.

- Ще раз дякую тобі.

- Будь ласка.

Тепер я дійсно побачив щасливу дівчину, адже в її очах засяяли вогники. Я пішов до операційної і почав чекати. Нарешті лікар вийшов.

- Ну? Як пройшла операція?

- Дівчина приїхала до нас у важкому стані, та на щастя ми врятували її. З такою травмою вона пролежить в лікарні на реабілітації не менше шести місяців.

- Зрозумів.

- Вибачте, а ви хто постраждалій?

Не можу ж я сказати що я той, через кого вона опинилась на операційному столі.

- Я хлопець.

- Як звати постраждалу?

- Емілія.

- Скільки їй років?

- Двадцять п’ять.

Лікар насторожено прищурився.

- Ну добре… Якщо стан покращиться, можете забирати свою дівчину додому.

- Зрозумів. Коли я можу її навідати?

- Відразу як вона прийде до тями.

- Це коли?

- Ми вам повідомимо.

- Добре.

Я пішов до машини з відчуттям, що тепер я у щось вляпався.