Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Звичайно. Це — Алекс Стоун. Він не надто балакучий і не має друзів.

- Я його вже бачила, - говорю я.

– Де? - здивувалася Наомі.

- Коли тільки приїхала в місто, він був біля парку, - вимовляю зовсім незворушно. - А цей телепень поряд з ним, який мене трохи з ніг не збив, хто він?

- Так це його старший брат Нейтон Стоун. Той ще засранець. Вони народилися в один день. Але вони не близнюки. Нейтон народився першим, Алекс другим, - Наомі скривила губи, - Якщо хочеш, з ним познайомиться, то краще не треба. Не вибирай його. Вибери краще когось іншого з нашої школи. Навряд чи Алекс тобі підійде. Він надто мовчазний і з жодною дівчиною довго не затримується. Так само як і його брати.

- Брати? – перепитала я.

- Так, брати, - у розмову підключився Шон. – У Алекса є три рідні брати. Наймолодший - Алекс, - Шон смикнув підборіддям у його бік, - Далі йде Нейтон, Патрік і Келлан ...

- Тільки Келлан Стоун вже давно не навчається у школі, а Патрік ходить до коледжу Рівервуда, - перебила Шона Наомі.

- Вони дуже багаті. Найбагатша родина у цьому місті. А багатії тут спілкуються тільки з такими, як вони самі, - Шон відпив із пляшки трохи соку.

– Це найбільша проблема нашого міста. Багаті із середнім класом не спілкуються, - Наомі з досадою подивилася на мене, - Ось чому ті дівчата, так повелися з тобою. Вони вже чудово знали хто ти і що з себе уявляєш. Про нових людей у ​​місті, багатенькі все швидко дізнаються. Ти ще не встигла приїхати, а вони вже знають, хто ти, що ти і що ти вже їдеш.

Наомі теж зробила ковток із пляшки і продовжила:

- У нас у школі є черлідинг. Я якось хотіла вступити, але мене не прийняли. Тому що черлідерками можуть бути лише дівчата з багатих сімей. Це політика школи. Добре, що в команду з футболу набирають не лише багатих, а й тих, хто має гарну фізичну підготовку. Інакше Шон би, не грав, - Наомі обійняла друга.

Я подивилася на двох братів, захоплено про щось розмовляючих. Невже Алекс та Нейтон брати? Сподіваюся Алекс не такий недоумок, як він.

- Навіть не думай про це. Він не для тебе Ханно, - Наомі піднялася з місця. - У мене зараз німецька. Не хочу спізнюватися. А вам удачі на біології, - вона збігла вгору східцями і зайшла в корпус.

- Ну що, підемо?..  Покажу де наш клас, - Шон підбадьорливо глянув на мене.

- Я вже знаю. Наомі показала.

- Ах, он воно як? Ну і гаразд, - Шон роблено насупився, а я розсміялася.

Дорогою зі школи ми йшли з Шоном разом.

- Отже, він із багатої родини… Алекс.

- Так, - ще раз підтвердив Шон. – Вони раз на місяць влаштовують званий вечір, а раз на рік – бал. Фінанси все дозволяють.

- А ти бував там колись?

- Ти що Ханно. Ні звичайно. Це лише для своїх. Там збирається вся еліта нашого міста, а я не з-поміж них.

- І коли званий вечір буде наступного разу? - поцікавилася я.

- Наступного тижня, - сказав Шон.

 - Гаразд. Побачимося завтра, - попрощалася я.

Шон махнув мені рукою і потупав до свого будинку.

Мама дивилася телевізор.

- Ханно? Ти вже вдома? Як перший день?

- Міг початися і краще. Але закінчення мені припало до душі.

- Що трапилося? - моя мама Клер, підняла нафарбовану брову.

– Учні школи, ввічливістю не відрізняються. Але я завела двох знайомих – Ноамі та Шона. Думаю, ми скоро станемо друзями.

- О, я така рада за тебе, люба. Сподіваюся, вони хороші?

- Звичайно, - я плюхнулася на диван поряд з нею, - Найкращі. До речі, Шон, з яким, я познайомилася – хлопець з дому навпроти.

Мама посміхнулася.

- Я влаштувалась на роботу! Завтра виходжу. І знаєш хто мені з цим допоміг? - мама загадково дивилася на мене - витримуючи паузу.

- Ну ... кажи, - не витримую я.

- Батько Шона. Ми з ним сьогодні познайомились у місті. Такий галантний чоловік. Ми працюватимемо в одному офісі.

- Рада за тебе! – я обійняла її. – До речі, мам, ти знаєш, що в цьому місті багаті не люблять середній клас?

- Так. Вже у курсі. Рік мені все розповів про те, як влаштовано це місто. Це взагалі містечко – багатіїв. Тут бідних набагато менше, ніж у будь-якому іншому місті. Отже, треба звикати. Сьогодні в магазині, я випадково зачепила плечем одну впливову даму, так вона таким поглядом на мене подивилася ... думала спепелить просто. Але Рік сказав не зважати.

- Бачу, ви з Ріком дуже потоваришували.

- Чому я чую іронію в твоєму голосі? - запитує мама.

- Тому що це вона і є, - усміхаюся я правим куточком губи.

- Він просто показував мені місто. Провів ознайомлювальну екскурсію. І все.

- Чудово, - я піднялася з місця і побрела до своєї кімнати.