Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Кохана мого боса, Iren 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохана мого боса" автора Iren. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 22
Перейти на сторінку:

- Схожості у вас не багато, але гадаю, що для них саме так. - намагався посміятись, але скривившись, одразу додав. - Ти краще смішного не кажи, бо сміятись боляче.

- Все, все. - вимкнув телефон, сховав у кишеню, перед цим поглянув на час. - Мені вже потрібно йти. Моя ціль має от-от вийти. – промовив підіймаючись і роблячи кілька кроків назад. 

- А ти все так само працюєш і вдень, і вночі без сну? - майже в спину пролунало питання.

- Іноді це єдиний спосіб забути той випадок. - стиснув в руці спинку стільця, подивися перед собою. - Не самий спокійний звісно, але який є.

- То ти через Христю все ще? Може заспокоїшся?

- Легко сказати. - криво посміхнувся і розвернувшись до Власія обличчям, потиснув йому руку і швидко вийшов, на останок промовив. - Одужуй. Може ще побачимось. 

- Звісно. Як потрібно - подзвоню. – останнє, що встиг почути від Власія, перед тим, як зачинити за собою двері.

Опинившись біля магазинчика, знайшов Юстину і упевнившись, що все нормально, зітхнув. Опершись о перила, посміхнувся. Так приємно її бачити. Така ніжна, тендітна, пречудова. Кожен її погляд, рух відбивається в серці і заставляє його здригатись. Відчуття, що те як воно б'ється чутно і в сусідньому кварталі, настільки сильно колотиться в грудях. Від цієї дівчинки з фіалками, що звела з розуму. Дивлячись на неї через скло, я насолоджувався миттю. Іноді навіть тишею, яка була між піліканням телефону.

Стоячи з телефоном у руці і відповідаючи на повідомлення, я іноді поглядав на магазинчик, щоб побачити її.  В черговий раз, коли я підняв очі, зустрівся з нею поглядом. Вона стояла дивлячись на мене з таким здивуванням, що я не одразу зрозумів, чи то я її так здивував, чи хтось мимо проходив. Озирнувшись і не помітив нікого коло себе, зрозумів, що я став причиною. Далі все як в пришвидшеній зйомці. Вона підходить до Остапа, щось говорить і йде в бік залізних дверей, в яких вона сховалась в першу нашу зустріч. Довелось швидко піти і сховатись десь, бо вже через декілька секунд вона вийшла на вулицю і почала озиратись на різні боки. Коли пішла в мій бік, серце завмерло. Я думав воно в п’яти пішло, коли між нами залишилось кілька метрів, та, нажаль, вона, останній раз озирнувшись, повернулась до магазинчика. Як тільки вона зникла за дверима, я вийшов і не міг стримати посмішку. Кохаю… Прошепотів і знайшов більш спокійне місце, продовжив стеження.

Минають тижні. Я бачу її кожен день, і складається враження, що мозок грається і це все не по справжньому, а просто сон. Хоча який там сон? Коли в останній раз я його бачив? Скоріш за все уява розігралась... Та чи може від простої уяви скажено битись серце, змушуючи почути себе живим та повним сил? Ні. А от же це реальність... Моє кохання...

Я продовжую слідкувати за нею на дуже великій відстані, бо машину досі не повернули, але то може і на краще. В мене є більше часу, щоб бути «поруч» з нею. Ідучи за нею, я відчуваю, ніби ми прогулюємося. Просто мовчки. Але її присутність і не потребує розмови. Достатньо відчувати, що вона поруч. Що вона... не моя... Вмить від цієї думки стало моторошно. Наче струмом вдарили. В якийсь момент проскочила думка попросити Вакулу поставити іншого спостерігати за нею, але відразу її відкинув. Якщо перестану її бачити… Не можу навіть уявити таке!

- Тобі ще не набридло? – спитав раптом Віар, поки я мив посуд.

Вперше за довгий час дістався дому. Сьогодні пощастило закінчити всі справи і піти раніше. Відкрив двері, напевно, вперше озирнувся,  бо кожен раз я забігав на пару секунд і не було часу побачити, що навколо. Пилу тут наче роками ніхто не жив, але це, в цілому, так і є. Я тут буваю майже… ніколи. Максимум заскочити перевдягнутись, закинути щось до рота їстівного чи не зовсім, просто щось що залишилось в холодильнику і бігти на завдання або по якомусь дзвінку рятувати чергового непосиду. Тут навіть можна помітити, що кожен раз я ходжу одним і тим самим шляхом. Пил так ліг, що я бачу доріжку з власних слідів.

- Що саме? – перевів я втомлений погляд на нього.

- Дивитись за нею, не в змозі підійти?

- А ти вирішив по болючому без анестезії. – через посмішку промовив я, відводячи погляд, – Ну, добре. Ні, не набридло. Я вже і так намагаюсь з цим якось змиритись і в мене це вийшло. Можливо... - останнє пробурмотів, розуміючи, що Віар не почує.

- Та ти що? Ну нічого, не турбуйся. - він підлетів ближче і поплескав по плечу. - На камінчику я напишу, що ти дуже старався триматись осторонь… коли ти будеш робити пропозицію.

- Знову за своє… – промовив я це крізь посмішку. Думка, що колись я буду з коханою гріє серце, але його одразу полили водою з льодом, бо телефон задзвонив і на екрані висвітилось, що це Вакула. – Вчасно ти вмієш заводити цю тему. – на останок промовив я до Віара, перед тим як відповісти на дзвінок. – Слухаю, бос.

- В нас є справа. Виїжджай. Адреса в тебе. Чекаю.

- Зрозумів. – сказав я вже гудкам.

Швидко перевірив почту, побачив адресу. Потім поглянув на плиту і зрозумів, що вечеря мене чекати буде довго. Мда… Звісно не ресторанне меню, але і таке згодиться.

З приводу їжі діватись було нікуди, я сьогодні через декого вже пропустив свій обід. Тож швидко закинув їжу до рота, або щось схоже на неї, я надягнув куртку і взяв, як я думав, ключі від машини, вийшов на вулицю. Навчений такими дзвінками, я вже і забув, що існує домашній одяг. Я завжди вдягнений так, щоб в будь-яку секунду встав і пішов. І це вже стало звичкою, дуже доброю. Бо зимою в трусах або шортах надто не побігаєш.

Стоячи на вулиці і тримаючи тільки брелок від ключів, я дивився на те місце де завжди стояла машина. Точно! Він же мені її так і не повернув. А я мав би здогадатись що на брелку, крім брелка нічого не має, але нащо дивитись?!

Озираючись, я намагався знайти щось, на чому можна швидко доїхати, але де там. Година ночі, тут тільки лінивий не спить. І мій бос. Хоча лінивий як раз таки спить, йому ж не треба бігти на інший край світу без автомобіля. І що тепер робити?

1 ... 7 8 9 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана мого боса, Iren», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохана мого боса, Iren"