Читати книгу - "У всьому винне Різдво, Тіна Волф "

Єва прокинулась від гучного стукоту у двері її номера. Одразу вхопила телефон і глянула на годинник. «Проспала!» - підвелась і швидко підбігла до дверей, одразу їх відкриваючи. На порозі стояв Назар і тримав в руках величезний білий кошик з букетом дивовижних рожевих і білих троянд. «Назар і квіти? Це нонсенс!» - промайнуло в голові у Єви.

Назар безпардонно переступив поріг номеру, підштовхуючи Єву в середину кімнати і захлопнув ногою двері. На його вдоволеному обличчі сяяла натягнута і зовсім не добра посмішка.

-  Привіт, кохана! Що не рада мене бачити?

-  Радості мало, це правда. Чого ти приперся? Я тебе не кликала. – одразу вирішила з’ясувати всі стосунки з колишнім.

-  На ось, це тобі, - і тикає Єві кошик з квітами.

-  Мені непотрібно від тебе нічого. Забирай свої квіти і йди геть. – наполягала на своєму Єва, вказуючи пальцем на двері.

Назар, наче не чув її, зайшов далі у кімнату, поставив квіти на стіл і трохи примруживши очі подивився на Єву.

-  Кохана, не думав, що ти так швидко знайдеш мені заміну, - зло посміхнувся.

-  Ти про що? – здивовано глянула на нього.

-  А то ти не здогадуєшся. Завела тут фіглі-міглі… Хто він? – допитувався.

-  Хто б казав?! За собою не намагався прослідкувати? – рявкнула Єва на Назара, зневажливо поглядаючи в його бік, а потім додала, - А хоча б і завела?! Тобі яке до того діло?

-  Єво, я приїхав залагодити всі не порозуміння, які виникли між нами…

Єва не дала йому закінчити думку.

-  Що? Ти називаєш непорозумінням те, що зрадив мене, а через два дні прийшов проситися назад. Ти думав, що Єва сидить і нюні розпускає за тобою та соплі жує? А тут виявляється – нічого подібного не побачив! Прошу? забирай свій букет і йди звідси, якщо ти справді хочеш, щоб ми хоча б друзями залишились. – Єва почала нервувати і ледь стримувала себе, щоб не розревітись, і не накинутись на нього з кулаками.

-  Єво, дай мені ще один шанс, благаю. Ти ж мене кохаєш? – вмовляв її.

-  Ні, не кохаю і швидше за все, ніколи не кохала. Йди геть, Назаре, будь ласка. Мені потрібно збиратися на роботу, а ти мене затримуєш. – раптом згадала, що вже добряче запізнюється, і може отримати від шефа прочухана.

-  Ти спиш зі своїм босом? – раптом запитав, - А мене тепер гидуєш?

-  Що ти мелеш, Назаре? Що тільки в твоїй голові? – зневажливо дивилась на нього.

-  Послухай, Єво, я кохаю тебе. І я приїхав не просто так, - почав викручуватись із ситуації Назар, підшукуючи на ходу аргументи, щоб повернути Єву, -  я приїхав зробити тобі пропозицію… Виходь за мене, Єво!

-  На ходу придумав? – обурилась і подивилась йому прямо у вічі Єва, - Добре, квіти приніс. А де обручка? Забув? Згубив? Вкрали? Чи грошей не вистачило? Ах, яка ж прикрість вийшла?! – очі її палали від злості і ненависті.

Несподівано Назар зробив декілька швидких кроків до Єви і вхопив її в обійми так, що вона опинилася боляче затиснута в лещата і не могла поворухнути ні руками, ні ногами. Потім уп’явся в її губи своїми губами, бо хотів, таким чином, розбудити у Єви почуття, які давно зникли. Дівчина всіма силами пручалася і намагалася  вирватись із його обіймів, але Назар був на багато сильніший. Вона, навіть, не могла крикнути, щоб позвати когось на допомогу, бо її губи були в полоні у Назара. Він почав підтягувати Єву до ліжка, намагаючись її покласти туди. Дівчина ні на мить не зупинялася, а продовжувала боротьбу з чоловіком сильнішим від неї в рази. Коли він все ж повалив її на ліжко і придавив своїм тілом, Єві стало важко дихати. Назар почав стягувати з неї піжаму, продовжуючи її руки міцно  тримати, але  нарешті в дівчини з’явилась можливість закричати і вона щодуху загорлала:

-  Аааа! Допоможіть! Аааа!

-  Не кричи, я нічого тобі поганого не зроблю!

-  Злізь з мене покидку! – щодуху волала.

Єві вдалося вивільнити одну руку і вона своїми кігтями, як лезом пройшлася по шиї хлопця, від чого той аж завив.

-  Ах, ти ж сучко!

-  Відпусти мене! – не зупинялася.

Раптом почула такий знайомий чоловічий голос:

-  Ах, ти ж погань! Відпусти дівчину!

Лише мить, і тіло Назара злетіло кудись у бік, а Єва лишилася лежати на ліжку і нарешті змогла дихнути на повні груди. 

-  Хто ця гамадрила, що на тебе заскочила, Єво? – гаркнув Ігор, тримаючи за шкібарки Назара, заламавши назад йому руку, а той без угави жалюгідно кривився і завивав від болю.

-  Мій колишній, - з сумом відповіла і почала підводитись з ліжка розправляючи на собі одяг, який не вдалося стягнути Назару.

-  Ох, і смаки у тебе, Єво? Добре, давай збирайся швидше. А то Віталій Всеволодович вже весь на нервах, – потім глянув на Назара і сказав, - Я з цим розберуся, не хвилюйся. Чекатиму в коридорі, бо залишати тебе одну стало небезпечно.

Ігор виволік Назара з кімнати і закрив за собою двері.

Єва підвелась, пішла в душ, потім швидко вдяглась. На каву часу не було, то ж вирішила, що вип’є на роботі. Провела поглядом по кімнаті, переконуючись, чи нічого не забула і зупинилась на трояндах, які приніс Назар. Підійшла, вирішила викинути. Взяла букет, подивилась на квіти: «Які гарні, - подумала. – Розумію, що квіти не винні, але не хочу нічого від Назара!» - і тут її погляд зупинився на невеликій листівці вкладеній між трояндами. Єва витягла листівку і прочитала: «Єва, ти прекрасніша за ці троянди!».