Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 77
Перейти на сторінку:

— Замажемо, — сказав Тім. — Покажи, що є з інструментів. Я так розумію ти вирішила кухню поміняти.

— Поки що тільки меблі та мийку. Плита і духовка будуть потім, коли підкоплю. Поки купила маленьку переносну плитку. А то стара плита стала пропускати газ, і я вирішила зовсім від газу відмовитися. І потім дізналася, що більшість сусідів уже давно від нього відмовилися.

— Що на стінах буде?

— Я їх пофарбую і зроблю малюнки, в області фартуха. Фарби у мене вже є. І потім це все можна буде мити.

Почувся свист. А потім маленький камінчик залетів у кватирку. Виглянула у вікно й усміхнулася хлопцям, як завжди п'ятеро. Том із Тімом теж підійшли. А хлопці, яких місцеві називали шпаною, побігли до мене. Двері я не зачинила, і вони одразу зайшли. Вони насторожено втупилися на чоловіків поруч зі мною.

— Вони тебе не ображають?

Том із Тімом стояли, схрестивши руки на грудях.

— Ні, — сказала з усмішкою, — вони мене молодшою сестрою сприймають. Приблизно, як ви.

Сперлася на стіну і з посмішкою дивилася на присутніх на моїй кухні хлопців різного віку.

— Я в інтернаті мріяла про сім'ю, велику і дружню. Не думала, що так реалізується.

Усі хлопці зніяковіли, але доволі усміхнулися. А потім хлопчаки помітили, що стіни й підлога вже оновлені й рівні.

— Коли ти встигла?! Я думав батю попросити зробити тобі підлогу і стіни.

— Ну, ввечері перед сном розважалася, — сказала з усмішкою. — Виявилося не складно. До речі, хлопці мені меблі з кухні розкручені й виносили. Чай?

— Так!

— Будете? — запитала в братів.

— Спочатку проводка. А з тебе інструменти. І потрібен дріт.

— Провід я купила, все купила. А сама побоялася робити.

— Навіщо тобі розетки, зараз усю техніку переробляють на артефакти. І за кілька років вони вже будуть не потрібні.

Я задумалася. Уже бачила в продажу навіть такий холодильник і виглядав він симпатичніше за нинішній. Був схожий на шафу, просто з більш товстими стінками.

— Ну одна мені точно знадобиться, напевно. Потрібно буде повернути старий холодильник на місце. Потім, коли кухню встановлять. Хлопці подивилися на наявну розетку і поміняли їй тільки коробочку, як і вимикачу. А я поки що зробила на всіх чай. Один із хлопців навіть збігав у магазин по печиво, ми дружно відсипали йому монет на покупку. А хлопці поскаржилися мовляв шкода, що я вже не печу.

— Ми перший раз у гості напросилися, коли запах випічки відчули. Потім принесли їй невеликий столик, у вітальню. Нея його привела в божеський вигляд, і така краса вийшла. А потім принесли їй комп'ютерний стіл. Попередній зовсім розвалився.

Обидва столи я сама відреставрувала і пофарбувала. І зараз вони виглядали майже як нові. Мені пощастило, що диван у гарному стані. Хлопці промовчали, але табурети і мій стілець вони мені теж звідкись принесли. І я це все реставрувала і фарбувала. А на свій стілець ще й подушку пошила.

— Звідки забрали меблі? — запитав Тім.

Хлопці на мене, винувато, подивилися і сказали.

— Ну це те, що люди викинули, але воно було не поламане.

Брати ледь чаєм не подавилися.

— Я не ображаюся, і вдячна за допомогу. Якщо знайдете етажерку на балкон буде добре.

— У нас вдома стоїть такого дивного брудно помаранчевого кольору. Ще бабусина, і мама не може її викинути, а вона нікому не потрібна. Але якщо тобі потрібна, думаю задарма віддасть. Ти її тільки перефарбуй у щось пристойне.

Хлопці, випивши чай, втекли. А Том із Тімом залишилися.

— Я не соромлюся старих речей.

— Ми не засуджуємо. Було б дивно, якби ти купувала все нове. Враховуючи, що ти сама живеш. Тебе більше не ображали? Тільки чесно!

— Ні. Чесно.

Не встигли брати піти, мені принести дві етажерки. Одна брудно помаранчева, інша облізлого коричневого кольору.

— Буде чим увечері зайнятися. Потрібно подумати, в який колір їх перефарбувати. А сьогодні поки що зашкурю. Бачили мої вікна? Вчора малювала і сьогодні закінчила.

Весь дружний натовп гостей пішов дивитися, сподобалося. Я більшу частину скла зафарбувала в білий колір зробивши так немов падає сніг і внизу скла замети. Сніжинки потім окремо намалювала тоненьким пензликом блакитною фарбою. І блідо блакитною фарбою зробила тонкі морозні візерунки. Красиво виглядає з обох боків вікна. А головне ввечері видно тільки силует. І можна не думати в чому ти зайшла на кухню. А враховуючи, що я не бачу білий колір, то білий видно всім, крім мене.

— Для мене вони прозорі, через лак, який зверху, злегка замутнілі. Але ледь помітно. А ось для інших білий малюнок видно, і мене видно тільки силуетом. Я сусідку просила подивитися. Каже видно тільки верхівку і нижче силует.

— І штори не потрібні!

— Це точно. Дякую за полички.

— Мама була рада їх віддати в хороші руки. Потім зробиш фотографію я їй покажу яку ти красу зробила.

1 ... 7 8 9 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"