Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

"Не на самоті".

– Датчики зафіксували наявність диму у приміщенні шість, – доповів Притулок таким же незворушним тоном, яким віталося із Євою. – Будь ласка, заблокуйте приміщення та почніть процедуру гасіння.

Статичні перешкоди завадили почути частину слів. Незважаючи на все сильніший жар від пожежі зовні, Єва тремтіла, немов від холоду.

– Матре! Ти... маєш піти зі мною! - Закричала дівчинка. У кухню почав просочуватися запах гару. – Будь ласка! - Запанікувала вона. – Тут вистачить місця нам обом! Я тобі поможу! Не кидай мене!

Матр поклала руку на ґрати.

- Єва, послухай. І дуже уважно послухай. треба поспішити. Коли доберешся до кінця шахти, побачиш там вентиль, начебто. штурвала. Поверни його проти годинникової стрілки – люк відкриється, і ти виберешся назовні.

З-під кухонних дверей у кімнату змією поповз дим, несучи з собою нудотний сморід плавлячого металу і тліючого пластику. хоч і трохи спотвореним:

- Єва, я дуже тебе люблю і сподіваюся, ми ще побачимося, але ти маєш піти НЕГАЙНО!

Вона від'їхала вбік, а Єва забила по ґратах, волаючи: «Ні! Ні! Ні!»

Металева панель опустилася, закривши вентиляційну шахту. Єва почула жахливий вибух – кухонні двері розлетілися на шматки. На хвилину дівчинка з жахом завмерла на дні труби – це була найдовша хвилина її життя. Вона чула, як усі і вся перевертають догори дном — там, за панеллю, що відокремлює її від кімнати, яка ще недавно служила кухнею, від усього, що було її домом.

Єва подумала про Матр. І ще про своїх добрих друзів, захованих у таємному коридорі.

І почала дертися нагору до миготливого світла десь наприкінці шахти. Здавалося, повзти до нього кілька кілометрів, і щоразу, як Єви на очі наверталися сльози, далекий вогник набував форми крихітної зірки. Тяжко дихаючи, Єва дісталася нерухомого вентилятора витяжки. Наблизившись до громіздкого агрегату, вона почула чітке електронне цокання. Вона дивилася знизу на широкі засалені лопаті з налиплими на них сірими клаптями пилу, і тут цокання прискорилося.

Вентиляція поставлена ​​на таймер, – згадала Єва інструкції Матр, – треба поспішати. Вона вчепилася за розташований у центрі мотор і підтягнулася, протиснувшись між сплющених лопатей. Затикала ще швидше. Сівши верхи на циліндричний корпус двигуна, Єва дала собі час перепочити. Тикання переросло в один майже безперервний сигнал. Єва встала на ноги і побачила цей вентиль, освітлений єдиною найпростішою лампочкою. Вона вчепилася в нього і спробувала повернути. Вентиль не піддався.

- Повернись, повернись, повернись, - благала Єва.

Сигнал обірвався, мотор вентилятора запрацював. Від його вібрації дівчинка ледь не втратила рівновагу. брязкіт металу. решітку, і вгору по трубі повалив дим. немов зла помаранчева змія піднімалася трубою.

У Єви закружляла голова, вона мало не впала. Переключивши всю увагу на вентиль, дівчинка щосили натиснула на нього, і він нарешті злегка повернувся з глухим скрипом. Дим згустився настільки, що Єви і своїх рук було не розглянути. Їдкий газ наповнював легені, вона закашлялася. З носа в рот, на стиснуті зуби, потекла слиз.

– Давай же! - Закричала вона, наосліп натискаючи на тугий вентиль. У результаті неподатливий механізм закрутився вільно, зате старі іржаві болти, на яких трималася вся конструкція з вентилятором, почали вилітати один за одним. З кожним поворотом вентиля люк шахти відкривався ще трохи, втягуючи в себе вогонь та його димове дихання. Вентилятор відірвався від стіни шахти і обрушився вниз, прямо у вогонь. Повиснувши на вентилі, Єва підтяглася і вчепилася за край шахти в отворі. Дівчинка насилу протиснулася через вузький отвір і звалилася на землю.

На землю, яку за всі дванадцять років життя жодного разу не ступала її нога.

Розділ 5. На Землі.

Єва Дев'ять терла очі - їх палило від попелу і пилу, що обсипався. Спіткуючись, вона побрела від вентиляційної шахти Притулку кудись у ліс. Біля найближчого великого ствола дівчинка опустилася навпочіпки, щоб перепочити.

- Холодно, - заїкаючись, видавила вона. - Бачу своє дихання.

Єва поворухнула пальцями в хмаринці пари, що вилітає з рота, спостерігаючи, як вона розчиняється над головою. Відкинувшись на спину, дівчинка дивилася на навислі гілки і побачила зірки, мільйони зірок, що поблискували в зазорах між хмарами. М'яке сяйво місяця пробивалося крізь хмарне покривало, і Єва вбирала в себе невимовну величезність вечірнього неба, що розгорнулося над нею. Вона бачила таке вперше у житті.

- Яке воно величезне! - вражено видихнула Єва. - І набагато яскравіше, ніж я собі уявляла.

Різке нічне повітря було просочене вологою та таємницею. Єва відчула, як кліматтканина, з якої було зроблено її одяг, отримавши звіт про зовнішню температуру від туніки, стягує волокна для кращого обігріву тіла. Сама дівчинка на цей звіт уваги не звернула, а почала вдивлятися в ліс навколо себе.

Товсті дерева, що сильно пролунали вшир, — розміром мало не з її Притулок — росли великими групами. Їхні чашеподібні крони погойдувалися і поскрипували в такт з дивним пирханням і тріскотнею, що лунали з густого підліску. Між деревами росли довгі й тонкі рослини зі схожими на лампочки верхівками, вони м'яко і дружно розгойдувалися під північним бризом.

Вже знайомий гуркітливий звук струснув ліс, так що невидимі його мешканці злякано запищали і заквакали. Повсюди навколо дівчинки шаруділи якісь звірятка. Єва заповзла за стовбур дерева і сховалась. І тут раптом пролунав приглушений виклик омніпода - Єва аж підстрибнула. Вона запустила тремтячі пальці в сумку і витягла прилад. Ризикнувши визирнути з-за ствола, вона прошепотіла приладу: