Читати книгу - "ДелІкатне Становище, Роман Олійник (Argonayt)"

Мирослава звикла дотримувати дане слово тому в цей день доклала максимум зусиль щоб справитися з усіма справами на роботі ще до заходу сонця. Коли приїхала до дому, то знайшла годинку навіть для того, щоб трохи попоратися по господарству. Хоча, яке там тепер у неї господарство. Праця в місті займала весь час і висмоктувала всі сили, тож довелося обмежитися невеличким городиком біля хати та двійко собак і котиків на подвір’ї. Але навіть таке скромне хазяйство потребувало догляду, хоча б зібрати пожухле картопляне бадилля й позагрібати опале листя.

На допомогу покликала молодшого сина Ростислава. Підліток невдоволено скривився, відкладаючи в сторону смартфона, однак перечити матері не наважився. Взагалі-то жінка могла обійтися і без малого, але за спільною справою сподівалася трохи довірливо побалакати з хлопчиком. Мала деякі питання котрі хотіла для себе прояснити. Тож закинувши на плечі граблі і вила мати з сином попрямували на город.

Хвилин з десять вони трудилися мовчки, а потім Мирослава обережно поцікавилася у парубка:

– Ростику, ти часом не в курсі що діється з нашим Валерієм? Він останнім часом якось дивно себе поводить.

– Ма, ти жартуєш чи що? – почула вона у відповідь.

– Та ні, я цілком серйозно хвилююся за нього. Невже таким нестерпним він став через дядька Петра? Це наші відносини так його дратують? Але ж нещодавно він сприймав все більш-менш спокійно.

– Ма, ну ти й кумедна, – іронічно пирхнув хлопчик. – До чого тут ти, дядько Петро й ваші стосунки? Наш Валера закохався, от і поводиться наче останній псих.

– Як закохався? – граблі ледь не випали з рук жінки ошелешеної почутим. – В кого закохався?

– Як, як, – передражнив матір малий. – Як і всі ті ненормальні, що геть втратили здоровий глузд. В кого саме мені невідомо. Знаю лишень що вона з міста, вчиться разом з ним, зовуть Діана і мій брат сохне за нею мов той останній бовдур.

– Звідки ти про все це дізнався? – ледь зуміла пролепетати вражена Мирослава, яка досі навіть припустити не могла, що її дитина настільки подорослішала, що теж зможе закохатися.

– Ну я ж не настільки заклопотаний справами як ти, – пустив шпильку в сторону матері син. – Кілька разів випадково чув як він розмовляв з нею по телефоні. Такі шмаркаті сюсі-пусі що аж гидко стало. Після чого ходив замріяним Ромео, а тепер мабуть щось пішло не так, то став злий мов дідько.

– Думаєш вони посварилися чи розійшлися? – зробила припущення жінка гублячись в думках як же їй тепер поводитися в такій непростій ситуації.

– Хто ж його знає що робиться в головах тих пришелепуватих закоханих, – невизначено знизав плечима Ростислав. – Може посварилися, може розійшлися, а може просто приревнував її до когось іншого. Через це тепер психує і накидається на всіх. Але ти не переймайся всім цим так сильно. Поїде завтра в гори, трохи там розвіється і незабаром все якось налагодиться.

– Дякую синку, щоб я робила без твоїх мудрих порад і чоловічої підтримки, – промовила Мирослава, хоча філософські заспокоювання хлопчика ніскільки не подіяли на неї. Проблема, що так несподівано виникла у їхній сім’ї, була доволі серйозною і як з нею справитися жінка зараз не мала і найменшого поняття. Навіть приблизно не уявляла що має зробити щоб збудувати місток взаєморозуміння та довіри між собою та сином, в душі якого зародилося перше юнацьке захоплення дівчиною.

– Маєш у нас вдома бути хоч одна людина з ясним розумом, – пихато заявив підліток і сам весело розреготався зі сказаних слів.

Старший син повернувся з міста останньою маршруткою, коли нічні сутінки вже почали опускатися на землю, та жінка до тих пір так і не придумала як викликати його на відверту розмову. Хлопець мав невдоволений, набурмосений вигляд тож вона не наважилася діймати його своїми розпитуваннями. Наче нічого особливого не відбувалося приготувала вечерю й за столом поцікавилася у парубка що з одягу він завтра візьме з собою в дорогу.

– Байдуже, – коротко буркнув Віталій.

– Що, знову кохана дала відкоша? – не зміг стриматися гострий на язик Ростислав.

– Стули пельку, – грубо обірвав молодшого брата хлопець.

– Діти, не сваріться, – спробувала згасити конфлікт в зародку Мирослава, – Віталію, не будь таким агресивним до Ростика.

– Нехай не пхає свого носа куди не просять, – огризнувся парубок і брязнувши ложкою об тарілку вийшов з кухні.

– Геть здурів з тим коханням, – єхидно кинув Ростислав йому вслід.

Мирослава суворо зиркнула на меншого сина й поспішила за старшим. Віталія вона знайшла в його кімнаті. Хлопець сидів на ліжку втупившись в мобільний телефон якого тримав у руках. Не відриваючи погляду від екрану ґаджета він роздратовано кинув матері: «Чого тобі?»

– Просто хочу поговорити, – примирливо відповіла жінка присідаючи біля хлопця і щоб не ходити околяса прямо запитала. – У тебе проблеми з дівчиною?

– Малий недоумок вже щось знову напатякав?

– Він хвилюється за тебе, так само як і я. То що там у тебе трапилося?

– Нічого не трапилося. Все нормально. Не варто перейматися вигаданими дурницями.

– Добре. Як скажеш. А хочеш я розкажу тобі, як ми з твоїм батьком стали парою?