Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

— Так їм і треба, — промимрив Айдек, за що отримав схвальну посмішку та запрошення на пиво.

Столичні воїни та стражники, на відміну від деяких аристократів та просто багатих людей, Золоті Тумани дуже не любили.

***

Приблизно в цей же час один маг із сумом дивився на труп біля своїх ніг і ледве стримував у собі бажання плюнути на нього. Дуже вже хотілося. Незважаючи на переконання.

— Як же ви мені набридли, — нарешті сказав маг, замінивши цими словами плювок. — Так, так, особливо ви, командир Хашен, разом із вашою енергією, вашими завищеними вимогами та непробивною самовпевненістю. Ось, дострибався, ідіот. Ось ким треба бути, щоб нападати на кращого мага в цих болотах, розмахуючи якимсь поганим амулетом?

Труп мовчав і відповідати не збирався.

Маг сумно зітхнув. Озирнувся на предмет особистостей, які намагаються підслухати та піддивитися, а то й скористатися черговим поганим амулетом. А нікого не помітивши, ще раз обізвав мерця ідіотом і сміливо ступив прямо в трясовину, зарослу соковитою плавучою травою.

Трясовина колихнулася, але засмоктувати у свої надра кращого мага в болотах чомусь не стала, і він спокійним кроком пішов до моря. Безпосередньо, до маленької затоки, що ховається в скелях, чия кількість була збільшена за допомогою ілюзії.

Обурення та смуток продовжували боротися у душі мага. Хашена йому було шкода, звик він якось до нього. До його спроб дурити звик. До безглуздих наказів. І навіть до того, що він тягне на черговий окупований партизанами острівець всяку погань, здатну видати їхнє місце розташування.

Але того, що він кидатиметься з амулетом у руках, маг якось не очікував. Хашен йому здавався надто для цього розумним.

Так, вирушити на полювання за втікачем наодинці він цілком міг, просто щоб вислужитися перед начальством, розповівши, куди він подівся і якими небезпеками супроводжувалося мужнє стеження. Але нападати ...

Хоча спочатку він просто погрожував тим амулетом, у впевненості, що маг злякається, понуро опустить голову і дозволить гнати себе стусанами назад.

А потім, коли маг розреготався, розлютився і напав. Ага, з паралізуючим амулетом, який, якщо перетримати, зробить калікою. А маг просто відмахнувся і послав у амулет маленький імпульс, щоб ця капость зламалася, а то мало що, раптом спрацює, незважаючи на щити.

Ну, пакість і зламалася, попутно випустивши весь свій заряд і відірвавши ідіоту Хащен руку разом з частиною грудної клітки. Він навіть закричати і усвідомити, що сталося, не встиг.

— А все ваша жадібність, — похмуро пробурмотів маг. — Казав, не можна економити на амулетах. Пояснював, що різні недоробки мають властивість ламатися, вибухати, а то й спрацьовувати не так, як мають. Так ні, зайвий золотий нам дорожчий за власне життя. Ідіот.

Бурмочучи лайки в бік зайве економного мерця, маг все-таки дійшов до затоки, постояв трохи на березі, милуючись рибальським одномачтовим човном, що чекав його там. А потім кивнув своїм думкам і рішуче пішов до кораблика. Прямо так, по воді, не бажаючи гаяти час.

Накопичувачів у нього було багато. Кілька років збирав. Тож і на різні фокуси вистачить, і на щити, і на маскування.

Економити маг точно не збирався.

Не доводить до добра ця економія.