Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Рух життя, або Динамо 📚 - Українською

Читати книгу - "Рух життя, або Динамо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рух життя, або Динамо" автора Олександр Сергійович Подерв'янський. Жанр книги: 💙 Драматургія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 12
Перейти на сторінку:
он оказал Михайлику невиданную честь. Ревут моторы, рыцари уезжают в поисках дальнейших подвигов, нисколько не беспокоясь судьбой несчастного идиота, потерянно глядящего им вслед.

Двор Киндрата Омельяновича. Во дворе Киндрат Омельянович исполняет на аккордеоне военную песню. Сынки в пилотках и фуражках, надвинутых ниже глаз, с наслаждением маршируют по двору. Мотря заводит во двор роскошных бугаев. Они бесконечно плывут своими великолепными телами, завораживая окружающее пространство лоснящейся красотою первозданности.

Внезапно бугаи уходят в разбел (телевизионная терминология). Мотря столбенеет. В кадре, где вот только что были ее родные бугаи, виднеется двор Мыколы Гнатовича. Обычно засранный и бесприютный, сейчас он презентует сверкающий обширный английский газон. Белые леггорны поражают изысканностью форм. Броненосцы, правда, не исчезли вместе с бугаями, но зато превратились в ходячие украшения, сотворенные из червонного золота. Орел… Ах, какой орел! На его голове – шапочка из красного бархата, как у кардинала Ришелье. Блистая ярчайшими свежими красками, свисают с веревки сказочные рушники. Да и веревка сама, обычно уставшая и обвислая, сегодня натянута, как струна. Десятисантиметровой толщины натуральный персидский ковер разостлан во весь двор. По нему разгуливает павлин, и его распустившийся хвост меркнет на фоне фантастических соцветий ковра.

Мотря. Цариця Небесная, що ж це робиться?

В эту минуту входит Приська. На ее вечно сгорбленной спине – пирамида дров, вершина которой уходит за верхний предел экрана.

Мотря. Кумо, а чого ж це раптом у вас рушники такі гарні?

Пріська. Які рушники?

Мотря. Це що, мабуть, гості до вас якійсь приїхали? До Гальки Швидь діточки з города приїхали, то всього навезли – зять в Германії служить, то і коври, і сервіз, і люстру чеську, і кансерви – все, ось що значить діточки, то, мабуть, І вам таке. (Все це без знаків пунктуації, дуже швидко.)

Пріська. Та чи ви сказились, кумо? Які діточки? У нас їх зроду не було. Бог не дав.

Мотря. Ой дивіться, кумо, гріх вам брехати. Бог все чує.

Обиженно надувшись, мучимая любопытством, Мотря отходит от забора. Приська сваливает дрова на персидский ковер. Кряхтит. Держится за поясницу. Игривые броненосцы ласкаются к хозяйке. Приська нежно гладит реликтовых чудовищ. Постепенно начинает понимать, что во дворе что-то произошло. Она беспокойно обводит взглядом двор, затем щупает рушники и ковер, получая от этого тактильное, животное удовольствие. Мотря наблюдает за ней с жадным интересом. Тын с макитрами, на который она облокотилась, дрожит мелкой дрожью. Не понимая, что происходит, Приська бежит в хату, за ней – гуськом все твари. Впереди – орел в кардинальской шапочке, двери же в хату распахнуты настежь, как в картине Репина «Не ждали».

В хате чисто, как в операционной, рушники висят на всем, на чем только можно висеть, дверные косяки увиты веночками из сухой ароматной травы. Утка невозмутимо сидит на гнезде под печкой. Приська, в окружении «живого уголка», застывает в дверях. Затем, стряхнув оцепенение, бежит во двор. Твари – за ней гуськом.

Пріська. Мерщій діда позвати!

Мечась по двору, она никак не может попасть в калитку, наконец-то ей это удается, и она выскакивает на улицу. На лице Мотри в этот момент отражается вся полнота жизни. Ей интересно, страшно и завидно. Она хочет немедля поделиться своими чувствами с Киндратом Омельяновичем, который отрешенно, не покидая свою сладостную нирвану, продолжает нескончаемо исполнять патриотический вальс «На сопках Маньчжурии» на трофейном аккордеоне «Хохнер».

Мотря (зловісним напівшептанням, хоча ніхто й не підслуховує). Вставай, Кіндрате, подивись, що у сусідів робиться… Та, трясця твоїй матері, кидай свій баян, подивись хутко.

Кіндрат Омелянович. Та відчепись від мене, клята бабо, бо це не баян, а акордеон.

Дети, марширующие под вальс, поддерживают папашу.

Діти. Грай, тату, грай!

Мотря гневно сплевывает в их сторону. Киндрат Омельянович продолжает музицировать, бросая похотливые взгляды в сторону собачьей будки. Там Бровко игриво ворчит и грызет бутылку шампанского.

Круча над рекой. Охотники на привале Перова: Степан Чарльзович, Свирид Опанасович и Мыкола Гнатович, воодушевленные очередной бутылкой, на пари плюют и прыгают в длину. Играющий в эту непростую игру плюет, сидя на корточках, а затем прыгает на длину плевка и отмечаетсвой рекорд, втыкая палочку.

Степан Чарльзович (цибає). От ви кажете, Свирид Опанасович, шо обізяна некрасіва, а от лебідь, по-вашому, красівий?

Свирид Опанасович. Красівий!

Степан Чарльзович. А от давайте так зробимо – щоб у вас була така шия довга, такі лапи червоні і пір'я кругом? Шо мовчите? Отож, лебідь красівий як лебідь, а обізяна як обізяна. Шо неясно?

Свирид Опанасович. Та все ясно. Бо кругом – інститут красоти (цибає).

Степан Чарльзович. А Микола Гнатович такий гарний, як удав.

Все смеются Весьма комфортная атмосфера. Маленький костер тлеет на самом краю кручи. Внизу медитируют рыбаки. Они убивают комаров и курят махорку. Время от времени раздаются пожелания типа: «Щоб вони повиздихали, оті комарі!»

Микола Гнатович. Та хіба ж це удав? Це – хатня ілюзія неоковирної природи. Ми з бабою милуємося ним, як картиною.

Старик снимает со своей шеи жирную змею и вешает ее на дикую яблоню. Друзья выпивают, пекут картошку и наслаждаются задушевными разговорами. Река течет в закатную даль, отражая наших героев.

Свирид Опанасович. Миколо Гнатовичу, то не твоя баба йде?

Микола Гнатович. Як молода і гарна, то точно – моя.

Охотники на привале Перова смеются, появляется Приська.

Микола Гнатович. Сідай, стара, чарку вип'єш з козаками.

Пріська. Ой, Миколо, яка там чарка, ото приходю додому, а Мотря Кіндратова і каже мені про рушники! А я: «Які рушники?» А вона: «До Гальки Швидь діточки з города приїхали, то всього навезли – зять в Германії служить, то і коври, і сервіз, і люстру чеську, і кансерви, – все, ось що значить діточки, то, мабуть, і вам таке». А я: «Які діти, в нас зроду ніяких дітей не було, бо Бог не дав!» А вона: «Гріх вам брехати!» А я дивлюся – ой лишенько! – один Потьомкін в золоті, другий в золоті, а килими – перські, а рушники – випрані, а в хаті чисто-чисто, як в лікаря, що я зимою їздила зуби вставляти, та ще в орла шапка червона. Отакої…

Микола Гнатович. А на ногах чоботи червоні. Ти, Прісько, мабуть, здуріла. Хлопці, налийте чарку моїй бабі, бо вона на ногах не встає.

Хлопцы наливают Приське чарку, она хлопает ее, не закусывая.

Микола Гнатович. Оце діло, стара! Ще одну випий, і зараз все пройде, це тобі в голову напекло.

Свирид Опанасович. Щас врем'я таке дурне. Всі чогось бояться,

1 ... 7 8 9 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рух життя, або Динамо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рух життя, або Динамо"