Читати книгу - "Прокляття РІздвяного Ангела, Arachne "

Вона відчинила двері і завмерла на порозі.

Її кімната, яка вранці здавалася тьмяною та порожньою, тепер сяяла м'яким, теплим світлом. Гірлянди, які вона ліниво розвішала кілька днів тому, раптом ожили, випромінюючи золотисте мерехтіння. Ялинка, ще вранці позбавлена ​​всіх подарунків, тепер знову була оточена блискучими коробками, кожна з яких виглядала особливо ошатно.

- Що за диво? - прошепотіла Дженна, зачиняючи за собою двері.

Кіт Леонід, який зазвичай ховався побачивши ангела, тепер спокійно сидів на підвіконні і спостерігав за нею. Його хвіст плавно погойдувався, ніби підтверджуючи, що все гаразд.

Дженна зняла пальто і підійшла до ялинки. Вона обережно торкнулася одного з подарунків. Здавалося, що вони з'явилися з повітря, але виглядали так, наче завжди були тут.

На верхівці ялинки висів ангел, той самий, що раніше лякав її своїм суворим виглядом. Тепер його обличчя змінилося: від колишньої холодної стриманості не залишилося й сліду. Риси стали м'якшими, а погляд — добрим і умиротвореним.

— Ти виглядаєш... по-іншому, — прошепотіла Дженна, хоч розуміла, що говорить із неживим предметом.

Вона ввімкнула чайник і сіла на диван, спостерігаючи за тим, як світло гірлянд м'яко відбивається на скляних іграшках. Вперше за довгий час її квартира здавалася їй по-справжньому затишною. Дженна поклала руку на груди, відчуваючи дивне тепло всередині.

Це було не просто задоволення від виконаної роботи. Це було щось більше - почуття, що вона зробила щось важливе, що її зусилля мали значення. Допомагаючи Меггі, Максу і навіть собі, вона ніби зняла невидимий тягар, який довгий час не давав їй спокою.

Кіт Леонід заскочив до неї на коліна і замуркотів. Дженна посміхнулася і погладила його.

- Бачиш? Він більше тебе не лякає, — сказала вона, глянувши на ангела.

Леонід ліниво позіхнув, наче підтверджуючи її слова.

Дженна знову подивилася на ангела, і її серце наповнилося вдячністю. Вона розуміла, що зміни у її будинку — це не просто випадковість. Можливо, це було справжнє різдвяне диво.

Вона підійшла до ангела і тихо сказала:

- Дякую.

На той момент їй здавалося, що він їй відповів — не словами, а якимось ледь відчутним почуттям спокою та тепла.

Дженна сіла біля вікна, тримаючи в руках чашку гарячого чаю, і довго дивилася на місто, що потопало у вогнях. Її серце було повне, а на обличчі грала легка, щаслива посмішка.

Вперше за довгий час Дженна відчувала, що готова зустріти Різдво з відкритою душею.