Читати книгу - "Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero"

Я зробила жахливу помилку.

У той момент, коли я погодилася на зустріч із Ярославом, це здавалося чудовою ідеєю. Але тепер, коли субота стрімко наближалася, а в моїй голові прокручувалися всі можливі варіанти розвитку подій, я усвідомила, що це катастрофа.

Що, якщо я скажу якусь дурницю? Або зависну в незручному мовчанні? Або, ще гірше, почну ніяково сміятися з усього, що він скаже?

— Я скасовую зустріч, — заявила я, відкидаючи телефон на диван.

— Ні, ти не скасовуєш, — спокійно відповів Кирило, навіть не відриваючись від свого капучино. Ми сиділи в кав’ярні, і він уже тридцять хвилин терпляче слухав мою паніку.

— Так, скасовую. Напишу, що в мене якісь справи.

— Які?

Я замовкла. Ну, добре, я не думала так далеко.

— Вигулюватиму… рибку.

Кирило подивився на мене так, ніби роздумував, чи варто звернутися до психотерапевта.

— Сашо. Це ідеальний шанс. Ти нарешті зможеш поспілкуватися з ним не просто як продавчиня в книгарні, а як… нормальна людина.

— А раніше я була ненормальною?

— Ну, ти встигла загуглити «як підтримувати діалог із хлопцем» і «що відповідати, якщо запросили на зустріч, а ти боїшся».

Я скривилася.

— Може, я просто не хочу виглядати зацікавленою?

— А може, ти просто боїшся?

— Звісно, боюся! А що, якщо він розчарується? Що, якщо ми поговоримо, і він зрозуміє, що я йому не цікава?

Кирило театрально зітхнув і зробив великий ковток кави.

— Послухай. Це всього лише зустріч. Він теж звичайна людина. І повір мені, в гіршому випадку ви просто трохи поговорите і розійдетеся. А в кращому…

Я примружилася.

— У кращому?

— Ти отримаєш ще один шанс його побачити.

Я задумалася. Це справді було страшно, але… Кирило мав рацію. Якщо я відмовлюся зараз, можливо, більше не буде іншої нагоди.

— Гаразд, я піду, — буркнула я, схрещуючи руки на грудях.

— О, а це вже перемога! — Кирило самовдоволено всміхнувся.

— Але! — підняла я палець. — Я не хочу, щоб це виглядало так, ніби я надто стараюся. Все має бути… невимушено.

— Окей, а що ти для цього зробиш?

— Ну… — Я задумалася. — Надягну щось просте, ніби «я взагалі не готувалася».

— Але ти готуватимешся, так?

— Безумовно.

Кирило розсміявся.

— Це все так мило, що мені хочеться це записати.

— Будь ласка, не треба.

Він підняв руки, наче здавався.

— Добре. Але запам’ятай: просто будь собою. Це найкращий план.

Я нервово зітхнула, хитаючи головою.

— Побачимо.

Але десь глибоко всередині мені вже починало здаватися, що, можливо… можливо, це буде не так страшно, як я уявляла.