Читати книгу - "Spotlight, Night Rain"

-    За що, Ніколь? – він по-доброму усміхався, але стурбованість все ще була присутня в погляді. І схоже чоловік щиро не розумів за що я вибачалася.

-    Ну, як за що? Я забрала ваш час, зруйнувала ваші плани, через мене у вас зірвалося побачення, вибачте…- знову накочувалася хвиля суму і я опустила очі.

-    Що? Ніколь, що за нісенітниці? Ти не зривала жодних планів і тим паче не зривала ніякого побачення! З чого ти це взагалі собі вигадала??

-    Ви ж самі сказали, що у вас відмінилися плани, - я не розуміла.

-    Так, але ж не через тебе! Інша людина їх перенесла. Нічого страшного, зустрінемося в інший день, не смертельно. Просто я хотів сьогодні вирішити це питання. Ось і все.

-    То це було побачення?

-    Ніколь! – історик з силою змусив мене повернутися до себе, схопивши міцно, але акуратно за плечі. Мабуть в моїх очах читався переляк, тому що він в ту ж хвилину мене відпустив. – Ні, це не було побачення! І припини про це запитувати, тому що ти змушуєш мене думати про те, що ти або любиш сунути скрізь свого мініатюрного носика, або те, що я тобі небайдужий! – майже прокричав чоловік.

   Я заклякла і не могла повірити в те, що він сказав. Він же не міг цього сказати? Чи міг? Він це сказав чи в мене галюцинації? Може я заснула і мені це сниться? Обережно щипнувши себе я спростувала цю думку.

   Досі ніхто не вимовив жодного слова. В голові чомусь заграло:

 «Тиша болить пустотою Так хотілось би просто торкнутись до тебе рукою За помилки ми платим собою Скільки сили у мене лишилось для болю».

   Напруги не було, була лише невисловлена відповідь. Моя. А я все ще не могла зібрати сполохані думки до купи: що я маю відповісти, щоб не злякати його? Як я маю відповісти? Як вчинити, щоб сказати про свої почуття і не бути сприйнятою неправильно чи ще гірше – відкинутою?! Це гірше за шахову партію, а я ніколи не любила стратегії! Єдиною розрадою були очі Дареса – вони, наче тигрове око – гіпнотизували і заспокоювали водночас. В мене цей талісман десь в рюкзаку. І якщо я не помиляюся, то камінь додає мужності та впевненості у власних силах. Можливо саме час цим скористатися?

-    Небайдужий, - одне слова, а стільки сил знадобилося.

-    Повтори?

-    Ви мені небайдужий, - що ж – як пірнати, то з головою.

  Емоції на обличчі Дареса Йосиповича змінювалися від неприйняття і сумніву до помірної радості і краплинки шоку.

-    Ніколь, якщо ти зараз жартуєш, то припини, будь ласка, це не дуже смішно.

-    А якщо не жартую, то що?

-    Тоді ти можеш пошкодувати про свої слова, - говорячи це він повільно нахилявся до мене, ніби на пробу: чи дійсно я не жартую. І щоб довести всю серйозність своїх слів я не вигадала нічого іншого, як різко нахилитися вперед і поцілувати чоловіка!