Читати книгу - "Таємниці морів, Сергій Гальченко"

-Ви добре шукали? - запитав квартирмейстер матросів

- Все перерили - злякано відповів один з них.

- Гаразд, і так зійде, - спокійно відповів той, і різко витягнув шаблю, приставивши її до горла нещасного капітана «Саманти», як називалося захоплене судно.

- Говори, де інше!

- Все, що було, ви вже відшукали. Благаю, відпустіть нас! - намагаючись зберегти самовладання промовив той.

- Здається і правда все.  Ривас нехай ці обідранці сідають в човен і забираються звідси.

Капітан " Саманты" спробував щось заперечити, але зустрівшись поглядом із Гулякаою, замовк, розуміючи, що наступне слово, може бути останнім.

У цю ніч обійшлося без жертв з обох сторін. Команда захопленого корабля, спустилася в шлюпку, яка відвезла їх в невідомому напрямку. Згодом з'ясувалося, що вони благополучно досягли берега, але так було далеко не з усіма.

«Помста» орудувала уздовж Африканського узбережжя. Хоча спочатку планувалося, що корабель іде до Нової Іспанії, боротися з Розлючений англійськими піратами. Втім, хто був більш лютим і безжальним до своїх жертв велике питання.

Капітану судна, Едмундо Лопесу були знайомі впливові люди в портах, через яких, він реалізовував награбоване. Часто «Помста» заходила в порти під виглядом торгового судна, і в ці дні члени команди влаштовували справжнє вакханалію в місцевих тавернах. За цей час не один торговець, який спробував чинити опір, був потоплений, а члени екіпажу були вбиті під час абордажу.

Один раз правда "Помста» ледь не потрапила в руки військового корабля, який пустився за нею в погоню, коли Лопес атакував одного пузатого торговця недалеко від узбережжя.

В той день Фернандо і його товариш Діого відзначилися. Вони повели за собою команду на піднявшись на палубу солдат, і зуміли здобути перемогу.

Але якщо в цьому бою, пірати билися з озброєними супротивниками, то частіше від них страждали беззбройні матроси торговельних кораблів. Багато, з яких були безжально вбиті розбійниками, за найменші спроби опору.

Так один раз капітана судна, яке намагалося піти від них, і відстрілювався, Едмундо наказав висікти ланцюгами перед командою, а сам стояв перед ним і насміхався.

Один матрос спробував накинутися на пірата і врятувати свого капітана. Тут же Рівас проткнув бідолаху наскрізь, потім дістав револьвер і вистрілив ще в одного матроса.

- Тепер скоти зрозуміли, з ким маєте справу!

Фернандо сам, кілька разів ледь не поплатився життям, коли намагався врятувати, ні в чому не винних людей.

Лопес хоч і виплачував платню матросам, але більшу частину награбованого залишалася у нього і його оточення. Простим матросам і членам абордажною команди залишалися крихти, куди менші, ніж було обіцяно. Один матрос намагався обуритися, але дуже пошкодував про це, коли з ним поговорили боцман з квартирмейстером.

Пройшов вже майже рік їх плавання, і Фернандо все більше задумував про втечу з цього судна, сподіваючись потім найнятися матросом на торговельне судно. В одному африканському містечку у них планувалася тривала зупинка, потрібно було зробити деякі ремонтні роботи, і реалізувати товар. До того ж в портових тавернах Едмундо заводив бесіди з капітанами торгових суден, підпоював, і дізнавався їх маршрути. Він умів увійти в довіру до людей.

 До цієї зупинки залишалося кілька сотень миль, що при слабкому вітрі, що дув в цей час, могло зайняти більше тижня шляху.

Фернандо твердо вирішив, що з нього досить. Він сподівався отримати платню, і втекти з корабля, коли матросів відпустять гуляти по місцевих барах. Більшість з його товаришів по команді, прогулюватися без того невелику платню, що було на руку капітанові. Оскільки матроси, які опинилися знову з порожніми кишенями, охочіше працювали і йшли в бій, коли це було необхідно.

Він чітко розумів, що таке життя приведе його або каторги, або до шибениці. А що ж до Габріелли?

 В один вечір вона сиділа у себе в кімнаті, від Фернандо не було ніяких звісток. З моменту, коли його корабель покинув порт, пройшло більше трьох місяців. Батько покликав її до вечері.

Спустившись, вона застала батька в компанії знатної сеньйори Кларисси Андраде з літнім кавалером, давнім знайомим її батька доном Леоном, сеньйором Мануелем Васкес з дружиною і майже кожен день відвідує її батька, доном Андреашем.

У цей вечір її батько запросив своїх друзів, з якими став спілкуватися куди рідше, коли збіднів. І якщо в звичайні дні він, бувало, скупився на дорогу їжу. То для гостей накрив стіл, як личило португальському гранду. Не міг він впасти обличчам перед ними. Тим більше в черговий раз, його відвідав дон Андреаш, весілля якого з Габріелою він уже вважав справою вирішеною.

Кухарка з помічниками працювала весь день, щоб догодити гостям. На столі було і печеня з баранини, і популярне в той час пюре з рису з м'ясом і смаженою свинячим салом. На одному золотом таці лежала величезна смажена риба, на іншому індик. Гостям подавали найкраще вино, яке вже давно чекало особливого випадку в винному погребі. На десерт був шоколад, і красивий пиріг прикрашений зацукрованими фруктами. 

- Доцю, ми тут зібралися обговорити деталі вашого вінчання, з доном Андреашем.

- Але, я ж не давала згоди ...

- Послухай, кохана, - перебив її наречений, - ми вже з твоїм батьком все обговорили, і не варто тобі більше сперечатися.

-  Не кажи дурниць, дівчинко, — сказала гостя, — ще втратиш такого нареченого.

- Ось самі за нього і йдіть, - несподівано для себе випалила дівчина.

- Так як ви смієте! - обурилася сеньйора.

- Прошу пробачити мою доньку, ви розумієте, дона Кларіссе, закохані сваряться і миряться, не звертайте уваги. Упевнений, моя дівчинка чудово розуміє яка впливова людина, дон Андреаш, і сама чекає коли, нарешті, стане його дружиною.

- Я гадав ви вже як слід, поговорили з нею, - тихо прошепотів дон Андреаш батькові Габріели.

- Крихітка просто переживає через майбутнє весілля, ось і веде себе неналежним чином. Хіба ви не знаєте дівчат, - спробував згладити напругу дон Густаво.