Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

— І зовсім не з цікавості?

— Нууууу... — протягнула вона.

Максим зробив вигляд смертельно ображеного, і Аліса знову розсміялася.

— Та ти у нас нарцис! — жартівливо докинула вона.

— У нас? — підловив її він.

— Та годі тобі! — махнула вона рукою. — Я краще питання придумала.

— Давай, — кивнув Максим, відпиваючи капучино.

— Що сталося з тобою того вечора?

— Класний початок, — хмикнув він. — Відмовив клієнту, а той найняв наркоманів мене провчити. Тільки я вийшов до машини — одразу в обличчя. — Він показав на синяк. — Дав відсіч, але другий ударив ззаду. Впав... А далі прийшла ти.

— Йосип-босий! Це ж сцена з якогось гангстерського фільму!

Він засміявся, взяв її за руку. Аліса м'яко відсторонилась — зарано для фізичного контакту. Вони ж ледве знайомі.

— Вибач, — зніяковів Максим, почухав потилицю і скривився.

— Що сталося? — стривожилася вона.

— Та забув про забій, — всміхнувся він. Справді, рана була невелика.

— А що ти про себе розкажеш? — спитав він.

— Наче ти не знаєш, — усміхнулась Аліса. — Аліса Мигдаль, 26 років, живу одна, працюю.

— І все?

— А, ще я «Велике Стерво».

— Ого! Чому таке звання?

— Я HR-менеджер. У мене свої принципи.

— Ну тоді все ясно, — посміхнувся він.

Аліса вагалася, чи варто запитати, але Максим сам відчув:

— Щось хочеш спитати?

— Не знаю, наскільки це доречно... Що з твоєю колишньою?

Максим помітно посмурнів.

— Що ти знаєш?

— Тільки скандальну статтю. Але я їй не довіряю.

— Чому?

— Бо це жовта преса. Бо все перебільшено. І бо її соцмережі говорять самі за себе: тільки вечірки й гроші.

Максим усміхнувся, дивлячись на неї зовсім інакше.

— Все було не так. Вона мені зрадила, завагітніла від іншого. Я подав на розлучення. Вона влаштувала скандал. Довелося відкупитися. Але тепер не має права підходити ближче, ніж на сто метрів.

— Сильно, — прокоментувала Аліса.

— Хочеш, ще про сім’ю розкажу? — запропонував Максим.

Але їх перебила працівниця:

— Перепрошую, наш заклад уже зачиняється.

— Ой! — вигукнула Аліса, поглянувши на годинник...

— Так швидко час промайнув, — погодився Максим.

Він розрахувався, залишивши чайові, і вони вийшли.

Максим запропонував підвезти Алісу додому, і та, трохи подумавши, погодилася. Дорогою назад вони знову мовчали, просто слухали джаз. Але всередині Аліса кудись пірнула у свої думки.

Коли Максим згадав про родину, вона зрозуміла, що доведеться розповідати і про свою. А їй зовсім не хотілося. Нічого страшного, та свої нюанси були. Нюанси, які лишили слід.

*Мабуть, добре, що нас тоді перебили,* — подумала вона, глянувши у вікно.

Поки Аліса «літала», Максим уже припаркувався перед її під'їздом. І тут її різко осінило.

— Трясця! — вирвалося у неї.

— Щось не так? — занепокоєно спитав Максим.

— Та... Моя машина залишилася на стоянці біля роботи, — скривилася вона. — Доведеться завтра автобусом.

— Я тебе відвезу, — сказав він тоном, який не приймав заперечень.

Аліса трохи вагалася, але врешті погодилася.

— Отже, завтра о восьмій? — уточнив він.

— Так... І дякую. І за кав'ярню теж, — трохи сором'язливо відповіла вона.

— Нема за що. Це тобі дякую, — тепло посміхнувся Максим.

Він дочекався, поки Аліса відчинила двері під'їзду, махнув їй рукою, сів у машину і поїхав.