Читати книгу - "Konrad: Запах Крові та Елю , Iv Stefan"

На передньому плані Конрад побачив кількох заплаканих жінок та стривожених чоловіків. Серед них він впізнав батьків Фінна, Еріка та Сайруса.

"Що сталося?" - запитав Конрад у одного з перехожих.

"Хлопці... ті троє юнаків, що пішли сьогодні вранці на вовків," - затинаючись, відповів той. "Вони не повернулися. Вже вечір, а від них ні слуху ні духу."

Галас навколо посилився. Батьки хлопців кричали, благаючи про допомогу, звинувачуючи всіх і вся в їхньому зникненні. Відчай огортав площу Флервіля.

Конрад відчув, як його серце стиснулося від поганого передчуття. Його розмова з міським головою Вельбурна, його власні тривоги щодо незвичайної поведінки вовків... Все вказувало на те, що його побоювання були небезпідставними.

Він підійшов до Генрі, який стояв біля дверей "Кам'яного Лігва" з похмурим обличчям.

"Генрі," - тихо промовив Конрад. "Це... це через тих вовків?"

Генрі важко зітхнув. "Боюся, що так, Конраде. Вони пішли занадто далеко. А ліс зараз... він небезпечний."

Конрад кивнув, відчуваючи важкість відповідальності. Він намагався попередити, але його не послухали. Тепер молоді хлопці, сповнені юнацького запалу, могли опинитися в смертельній небезпеці.

"Ми повинні щось робити," - рішуче сказав Конрад, його погляд зустрівся з тривожними очима батьків зниклих юнаків. "Ми знайдемо їх. Я піду в ліс."