Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Меч приречення 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч приречення"

232
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч приречення" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 93
Перейти на сторінку:
про одного забули, — промовив Геральт. — Є тут один такий, що може вам поплутати карти. Який на жодні поділи чи умови не піде. Я про Ейка з Денесле. Ви з ним розмовляли?

— Про що? — запитав Богольт, поправляючи дрюком поліна у вогнищі. — З Ейком, Геральте, розмовляти марно. Він на інтересах не розуміється.

— Ми його зустріли, коли під’їжджали до вашого обозу, — сказав Три Галки. — Стояв навколішках на камінні, при повному озброєнні, та витріщався в небо.

— Він завсігди так чинить, — промовив Кузька. — Медитує або молиться. Каже, так треба, бо йому з неба богами наказано людей від злого охороняти.

— В нас, у Крінфріді, — буркнув Богольт, — таких в оборі на ланці тримають і кусень вугля дають, тоді вони на стінах усілякі чуда малюють. Але досить ближніх обмовляти, поговорімо про справи.

У коло світла безшумно ввійшла невисока молода жінка з чорним волоссям, охопленим золотою сіточкою, закутана у вовняний плащ.

— Що це так смердить? — спитав Ярпен Зигрин, вдаючи, що її не бачить. — Часом не сірка?

— Ні, — Богольт, дивлячись убік, демонстративно потягнув носом. — Пижма або інші парфуми.

— Ні, це мабуть…, — краснолюд скривився. — Та ж це вельможна панія Єнніфер! Вітайте, вітайте.

Чародійка повільно провела поглядом по присутніх, на якусь мить затримала блискучі очі на відьми́нові. Геральт ледь усміхнувся.

— Дозволите сісти?

— Та звісно, добродійко наша, — сказав Богольт і гикнув. — Сідайте отута, на кульбаку. Кеннете, руш гузицю і подай ясніпані чародійці кульбаку.

— Наскільки чую, панове про справи, — Єнніфер сіла, простягаючи перед собою зграбні ніжки у чорних панчішках. — Без мене?

— Не посміли ми, — сказав Ярпен Зигрин, — таку поважну особу непокоїти.

— Ти, Ярпене, — Єнніфер примружила очі, обертаючи голову в бік краснолюда, — краще мовчи. Ти від першого дня трактуєш мене як порожнє місце, себто як повітря, то й далі так роби, не напружуй себе. Бо мене це теж не напружує.

— Та що ви, пані, — Ярпен показав у посмішці нерівні зуби. — Та хай мене кліщі обсядуть, коли я вас не трактую ліпше, ніж повітря. Повітря, задля прикладу, мені трапляється зіпсувати, на що я з вами не зважився б жодним чином.

Бородаті «легіні» ревнули гучним сміхом, але негайно втихли на вигляд синюватого ореолу, що раптом оточив чародійку.

— Ще одне слово, і зостанеться від тебе тільки зіпсоване повітря, Ярпене, — мовила Єнніфер голосом, в якому бринів метал. — І чорна пляма на траві.

— І справді, — Богольт кашлянув, розряджаючи тишу, яка запанувала. — Мовчи, Зигрине. Послухаймо, панове вашмосці, що має нам сповістити пані Єнніфер. Пожалілася допіру, що ми без неї про справи говоримо. Звідси роблю висновок, — має вона для нас якусь пропозицію. Аби лиш не ту, що вона сама, чарами, закатрупить дракона.

— А що? — Єнніфер звела голову. — Вважаєш, Богольте, що це неможливо?

— Може й можливо. Але для нас некорисно, бо ви б тоді, певно, зажадали половини драконової скарбниці.

— Щонайменше, — холодно промовила чародійка.

— Ну то самі бачите, яка нам з того вигода? Ми, пані, бідні вояки, як нам здобич з-під носа заберуть, то й голод в очі загляне. Ми щавлем і лободою живимось…

— Хіба що при святі бабак трапиться, — сумним тоном закинув Ярпен Зигрин.

— … водою криничною запиваємо, — Богольт смачно гольнув із бутля та злегка стрепенувся. — Для нас, пані Єнніфер, виходу немає. Або здобич, або зимою під плотом замерзай. А госпóди коштують.

— І пиво, — додав Ніщука.

— І дівки гулящі, — розмріявся Кузька.

— А тому, — Богольт глянув у небо, — ми самі, без чар та вашої допомоги, уб’ємо дракона.

— Ти так цього певен? Пам’ятай, Богольте, що існують межі можливого.

— Може, існують, я їх не бачив. Ні, пані. Кажу ще раз, ми самі уб’ємо дракона, без жодних чарів.

— Особливо тому, — додав Ярпен Зигрин, — що чари, непричком, теж мають свої межі можливого, яких ми, на відміну від наших, не знаємо.

— Ти сам до цього додумався, — повільно спитала Єнніфер, — чи хтось тобі підказав? Чи це не присутність відьми́на робить вас такими самовпевненими?

— Ні, — відповів Богольт, дивлячись на Геральта, що, здається, закуняв, ліниво розтягнувшись на попоні з сідлом під головою. — Відьми́н до того нич не має. Послухайте, вельможна Єнніфер. Ми зробили королю пропозицію, він нас відповіддю не вшанував. Ми негорді, до ранку почекаємо. Якщо король угоду приб’є, їдемо далі разом. А як ні, то ми вертаємось.

— І ми теж, — буркнув краснолюд.

— Ніяких торгів не буде, — продовжував Богольт. — Або віз, або перевіз. Повторіть наші слова Недамирові, пані Єнніфер. А вам скажу, — така угода добра і для вас, і для Доррегарая, якщо ви з ним домовитесь. Нам, зважте, драконове стерво непотрібне, лише хвіст і візьмемо. А решта ваша, бери-вибирай. Не поскупимо ні зубів, ні мозку, нічого, що вам для чародійства потрібне.

— Очевидячки, — додав Ярпен Зигрин, хихочучи. — Падло для вас, чародіїв буде, ніхто у вас його не забере. Хіба що інші стерв’ятники.

Єнніфер устала, накинувши плаща на плечі.

— Недамир не чекатиме до завтра, — сказала вона різко. — Він уже погодився на всі ваші умови. Всупереч, щоб ви знали, моїм та Доррегараєвим порадам.

— Недамир, — поволі процідив Богольт, — проявляє мудрість, для такого молодого короля дивовижну. Бо для мене, пані Єнніфер, мудрість — це, окрім іншого, вміння пускати повз вуха дурні або нещирі поради.

Ярпен Зигрин пирснув у бороду.

— Заспіваєте іншої, — чародійка взялася в боки, — коли дракон вас завтра поріже, подірявить і гомілки вам переламає. Ще мені будете чоботи лизати і скавуліти, просячи рятунку. Як я вас добре знаю, як добре знаю таких, як ви. Аж до нудоти знаю.

Відвернулася і без слова прощання пішла в темряву.

— За моїх часів, — сказав Ярпен Зигрин, — чарівниці у вежах сиділи, вчені книги читали та й мішали кописткою в тиглях. Не плуталися воякам під ногами, в наші справи не втручалися. І не крутили задом хлопáм під носами.

— Зад, правду кажучи, нічогенький, — промовив Горицвіт, налаштовуючи лютню. — Що, Геральте? Геральте? Гей, куди подівся відьми́н?

— А нам що до того? — буркнув Богольт, докидаючи дрова до вогню. — Пішов. Може, за потребою, панове вашмосці. Його річ.

— Певно, що так, — згодився бард і вдарив по струнах. — Щось вам заспівати?

— Заспівай, холера, — сказав Ярпен Зигрин і сплюнув. — Але не думай, Горицвіте, що я за твоє бекання хоч шеляга дам. Тут, чоловіче, не королівський двір.

— Це помітно, — кивнув головою трубадур.

V

— Єнніфер.

Вона обернулася, начебто її застали зненацька, хоча відьми́н не сумнівався — здалеку почула його кроки. Поставила на землю дерев’яне цеберко, випросталася. відкинула

1 ... 7 8 9 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч приречення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч приречення"