Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Бомба для голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомба для голови"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомба для голови" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 97
Перейти на сторінку:
дав саме ваш телефон?

— Не знаю.

— Ви досить повно відтворили вашу розмову з Гансом?

— Так. По-моєму, так..

— Більше він ні про що не розмовляв з вами?

— Ні.

— Тоді я дозволю собі зробити невеличкий екскурс у галузь арифметики. Він прийшов до вас двадцять хвилин на першу. Так?

— Так.

— Ви приїхали в «Еврику» за п’ять до другої, тобто о першій п’ятдесят п’ять. Правильно?

— Так..

— По дорозі, як ми з’ясували, ви нікуди не заїжджали.

— Ні.

— Час, витрачений вами на дорогу, — п’ятнадцять хвилин, якщо не помиляюсь?

— Правильно.

— Значить, дванадцять двадцять плюс п’ятнадцять плюс ще десять — це я беру час на те, коли ви спускалися в гараж, відчиняли ворота, заводили машину. Всього дванадцять сорок п’ять. Виходить, Дорнброк пробув у вас одну годину п’ять хвилин. Судячи з ваших свідчень, розмова ваша могла тривати десять-двадцять хвилин щонайбільше. Отже, або ви забули якісь аспекти вашої розмови, або ви не все розповідаєте мені, пане Люс.

— Якщо хочете, я постараюсь ще раз пригадати все, як було, а ви візьміть хронометр, пане прокурор.

— Навіщо нам хронометр? Працює диктофон, він метрує свідчення автоматично.

— Ах он як… Гаразд. Беремо дванадцять двадцять. Ну, дванадцять тридцять — такий допуск на зміну точності можливий?

— Безперечно.

— «Привіт, Люс». — «Здравстуй, любий». — «Я не пізно?» — «Нічого. Я сам. Нора з дітьми поїхала до Венеції, на Кіпріані». — «Вона почала стріляти качок?» — «Ні, вона продовжує повільно вбивати мене». — «В тебе є щось випити?» — «Пошукай нагорі, в бібліотеці, там дещо могло лишитись». — «Дякую. Іди голися, я не заважатиму тобі». Я кінчив голитись, прийняв холодний душ, переодягся й вийшов до нього. Він уже випив пляшку, майже всю пляшку.

— Ви казали, що у вас лишилося півпляшки.

— Коли я стояв під душем, він зайшов у ванну й показав мені півпляшки і тут же став пити з шийки пляшки, а потім попросив мене посунутись, і підставив голову під холодний душ, і стояв так з хвилину. А потім пішов до кімнати. Коли я вийшов, пляшка була порожня. «Слухай, Люс, хочеш зробити геніальний фільм?» — «Звичайно, хочу». — «Я можу тобі запропонувати сюжет. Це буде бомба. Справжня бомба для голови». — «Якого голови?» — «Їх кілька — голів — у цьому ділі, — відповів він і вилаявся. — Мій батько голова, і великий керманич голова, і Амброс із БАСФ теж голова». — «Ганс, мені набридло битися. Коли ти відчуваєш себе солдатом, потрібним у бійці, — це одна справа, а коли ти нав’язуєш себе, а від тебе відхрещуються і ждуть розважальних штучок з еротикою чи з німецьким Мегре — тоді стає дуже нудно». — «А я от і пропоную тобі повеселитись. Кожна людина мусить хоч раз від душі повеселитись у цьому житті». — «В чому виражатимуться ці веселощі?» — «Вони вже в дечому виразились. Я випишу тобі чек і дам матеріали, які потрясуть світ». — «Старина, — відповів я йому, — світ уже нічим не можна потрясти. Років через п’ятнадцять — загибель планети неминуча: ти помітив, як змінився клімат? Ти знаєш, що кількість смертельного вуглекислого газу в атмосфері вже тепер перевищила допущену норму? Ти знаєш, що досить світові «потепліти» на три градуси — тільки на три! — і почнеться новий потоп? А хто про це думає?» — «Добре, про це буде твоя наступна стрічка. Ось чек на сто тисяч. Я дам усі матеріали. Я нечасто прошу, Люс, але коли я вже прошу, то, значить, я знаю, чому я прошу». — «Порви чек. Не треба. Я не люблю п’яних розмов. Давай повернемося до цього завтра вранці». — «Ти поспішаєш?» — «Так, мене жде Ежені». — «Ти дозволиш мені посидіти в тебе? Я чекаю дзвінка. Зараз мені має подзвонити один хлопець, я дав йому телефон, твій телефон. Так мені було зручніше». Я сказав: «Нора з дітьми в Італії, можеш залишатися тут хоч на цілий тиждень. Я з «Еврики» — прямо на аеродром: моя група чекає в Ганновері». — «Ні, спасибі, я діждуся дзвінка й поїду. Якщо я не діждуся дзвінка, тоді завтра буде багато галасу в тутешній пресі». — «Я раніше не помічав за тобою схильностей до Яна Флемінга. Ти розмовляєш загадками…» — «Якби ти сказав мені зараз, що ти згоден на мою пропозицію, тоді б я не розмовляв, як Флемінг… До речі, скоріш я розмовляю, як персонажі Ле Каре. А ти кажеш про три градуси й вуглекислий газ. Подзвони Ежені, попроси її затриматись, я розповім тобі фабулу — хоча б схематично». — «Я не можу дзвонити до неї. Вона дзвонить сюди, ти ж знаєш». — «Ти відмовляєшся від шекспірівського сюжету, Люс». — «Я запізнююсь, любий. Поспи і не сідай сам за кермо, зіб’єш когось…» От приблизно так, — закінчив Люс. — Я намагався вам програти всю стрічку так, як я її пам’ятаю. Покладіть якийсь час на паузи, сміх, на допитливі погляди… Скільки вийде?

— Хвилин тридцять, максимум…

— Виходить, нам ще не вистачає сорока хвилин?

— Приблизно так. Коли він порвав чек?

— Після того, як я сказав, що запізнююсь і що йому треба поспати.

— Від кого він ждав дзвінка?

— Не знаю.

— А якщо припустити?

— Не знаю, пане прокурор.

— Ви його часто бачили в такому стані?

— В якому?

— Ви ж казали, що він був дуже збентежений…

— Взагалі, таким я його ніколи не бачив. Він, правда, здався мені якимось дивним, коли повернувся після поїздки до Азії.

— В чому полягала ця дивність?

— Не знаю. Він приїхав звідти інший. Раніше він багато сміявся, був гульвіса… А втім, його друзі говорили, що він став гульвісою після якоїсь особистої трагедії, раніше, кажуть, він був аскетом і в університеті цурався всяких гулянок. А після цієї поїздки він здався мені якимось відлюдкуватим, замкнувся в собі…

— Гомосексуалізм, маріхуана?

— Виключено. Він вихований у традиціях… Та в нього, по-моєму, не було порядних жінок, тільки продажні шлюхи з кабаре. Але секс його не хвилював… Він був напрочуд чистий хлопець, до речі кажучи…

— Так. Гаразд. До питання про сорок хвилин нам ще доведеться повернутися, пане Люс… Я вас викличу найближчими днями.

— Я готовий, пане прокурор…

Коли Люс пішов, Берг попросив секретаря викликати на допит тих людей, які, так чи інакше, були зв’язані з Дорнброком-батьком з моменту організації концерну. Список у нього був підготовлений — вісімдесят дев’ять прізвищ.

— А на завтра, — сказав він, — замовте мені, голубонько, телефонні розмови з Сінгапуром і Гонконгом — ось по цих номерах, будь ласка.

Тяжкі дні Дорнброка-батька

Гіммлера розбудив Шелленберг, подзвонив до Науена в

1 ... 7 8 9 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"