Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Втрачений символ 📚 - Українською

Читати книгу - "Втрачений символ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Втрачений символ" автора Ден Браун. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 152
Перейти на сторінку:
з ним трапився нещасний випадок: йому довелося мало не добу просидіти на дні глибокого колодязя, тому в Ленґдона на все життя лишилася стійка відраза до замкнутого простору. Але підземний зал, що перед ним відкрився, був якийсь... якийсь граціозно-повітряний, чи що. Світлий та просторий.

На величезній скляній стелі висіли шикарні світильники, що кидали тьмяне світло на приміщення, що виблискувало перламутром.

За інших, нормальних, умов Ленґдон провів би тут цілу годину, захоплено розглядаючи архітектурні деталі, але тільки не зараз, коли до початку врочистостей залишалося всього п’ять хвилин. Тож він нагнув голову і притьмом кинувся через вестибюль до контрольно-пропускного пункту та ескалаторів. «Розслабся і заспокойся, — сказав він собі. — Пітер знає, що ти невдовзі прийдеш. І запланована подія без тебе не розпочнеться».

На пункті пропуску він приязно побазікав з молодим охоронцем-латиноамериканцем, випорожнюючи свої кишені та знімаючи антикварний годинник.

— Мікі-Маус? — з веселим здивуванням спитав охоронець.

Ленґдон кивнув, уже давно призвичаївшись до подібних запитань. Цей колекційний варіант годинника з Мікі-Маусом подарували йому батьки на дев’ятий день народження.

— Я ношу його для того, щоб він мені нагадував: не поспішай і не сприймай життя надто серйозно.

— Мабуть, він зупинився, — зауважив з посмішкою охоронець. — Ви дуже поспішаєте, бо кудись запізнюєтеся.

Ленґдон посміхнувся і поставив свою сумку під сканер.

— Як пройти до залу статуй?

Охоронець кивнув на ескалатори.

— Там побачите вказівники.

— Дякую.

Ленґдон вихопив сумку зі сканера і хутко подався далі.

Ескалатор вивіз Ленґдона нагору, і професор, перевівши подих, спробував зібратися з думками. Він поглянув угору, крізь вкриту краплинами дощу скляну стелю, на величні обриси освітленого купола Капітолію. Будівля дійсно вражала. На самісінькому її вершечку, на висоті майже триста футів, стояла статуя Свободи. Вона вдивлялася в туманну темряву, наче примарний вартовий. Ленґдонові завжди видавався іронічним той факт, що змонтували докупи цю бронзову статую заввишки дев’ятнадцять з половиною футів саме раби. Ця таємниця Капітолію рідко потрапляла в підручники з історії для середніх шкіл.

Та й уся ця споруда була буквально скарбницею химерних таємниць та загадок, включно з «ванною-убивцею», через яку віце-президент Генрі Вільсон застудився і помер від пневмонії; сходами з незмиваною плямою крові, через яку вже спіткнулися незчисленна кількість відвідувачів; а також ізольованою камерою в підвалі, де тисяча дев’ятсот тридцятого року робітники виявили опудало давно померлого коня генерала Джона Александра Лоґана.

Однак жодна з історій не трималася так довго, як легенда про тринадцять привидів, що жили в цій будівлі. Розповідали, що хтось бачив, як привид архітектора міста П’єра Лянфана блукає залами Капітолію, наполягаючи оплатити його рахунок, прострочений ось уже двісті років. Бачили там і привид робітника, що загинув, упавши з купола, — він походжав капітолійськими коридорами з набором інструментів у руках. Ну, і, звичайно ж, найвідомішою примарою, яку начебто багато разів бачили в підвалі Капітолію, був якийсь нереальний чорний кіт, що нишпорив у химерному лабіринтові вузьких проходів та ніш підземної частини споруди.

Ленґдон зійшов з ескалатора і поглянув на годинник. Залишалося три хвилини. Орієнтуючись за табличками-вказівниками, він поспішив широким коридором до залу статуй, на ходу повторюючи свою доповідь. Професор мусив визнати, що асистент Пітера мав-таки рацію: тема його доповіді буде абсолютно доречною тут, у Вашинґтоні, в аудиторії відомих та впливових масонів.

Не секрет, що округ Колумбія мав багату масонську історію. Наріжний камінь цієї будівлі заклав сам Джордж Вашинґтон у повній відповідності з масонським ритуалом. Та й місто, власне, було задумане і спроектоване масонами-магістрами: Джорджем Вашинґтоном, Бенджаміном Франкліном та П’єром Лянфаном — могутніми інтелектуалами, що прикрасили архітектурні та мистецькі шедеври своєї нової столиці масонською символікою.

Ясна річ, люди вбачають у цих символах всілякі схиблені ідеї.

Численні автори змовницьких теорій стверджували, що батьки-засновники Америки, котрі всі як один були масонами, ховали потенційно могутні секрети по усьому місту, разом із символічними посланнями, потаємно накресленими у мереживі міських вулиць. Та Ленґдон ніколи не приділяв уваги цим схибленим теоріям. Дезінформація стосовно масонів була явищем настільки звичним, що навіть освічені студенти Гарварду — і ті мали якісь перекручені уявлення про це таємне товариство.

Минулого року один першокурсник із виряченими від збудження очима влетів на лекцію до Ленґдона з інтернет-роздруківкою в руках. То була мапа вулиць округу Колумбія, де деякі вулиці були виділені так, що утворювали різноманітні фігури: сатанинські п’ятикутники, масонський компас та квадрат, голову Бафомета. На думку студента, то був явний доказ того, що масони, котрі спроектували Вашинґтон в окрузі Колумбія, займалися якоюсь лиховісною та містичною змовницькою діяльністю.

— Цікаво, — зауважив Ленґдон, — але навряд чи переконливо. Якщо поєднати лініями різні точки на мапі, то можна отримати які завгодно форми та фігури.

— Але ж це не може бути звичайною випадковістю! — скрикнув юнак.

Ленґдон терпляче продемонстрував студентові, що ті самі фігури можна отримати і на мапі Детройта.

Юнак страшенно розчарувався.

— Не впадайте у відчай, — порадив Ленґдон. — Вашинґтон дійсно має деякі неймовірні таємниці... але жодної з них немає на цій мапі.

Парубок аж сіпнувся.

— Таємниці? Які наприклад?

— Щовесни я читаю курс про окультні символи. Я багато розповідаю про округ Колумбія. Вам слід цей курс прослухати.

— Окультні символи! — вигукнув першокурсник, знову загоряючись ентузіазмом. — Отже, в окрузі Колумбія таки є символи диявола!

Ленґдон посміхнувся.

— Вибачте, але слово «окультні», попри ті картини поклоніння дияволу, які зазвичай змальовує людська уява, насправді означає «приховані» або ж «неясні». В часи релігійного гноблення ті знання, що суперечили офіційним доктринам, потрібно було тримати в секреті або ж «зашифровувати». Через загрозу, яку Церква вбачала у цих знаннях, вона визначала все, що мало стосунок до «окультного», як лихе, пов’язане зі злом, і це сприяло розквітові всіляких забобонів.

— А, зрозуміло, — хлопець знову розчаровано опустив плечі.

Однак наступної весни Ленґдон помітив того самого першокурсника в перших рядах п’яти сотень студентів, що набилися в гарвардський Сандерс-театр — стару й лунку аудиторію зі скрипучими дерев’яними лавами.

— Усім доброго ранку, — вигукнув Ленґдон із широкої кафедри. Він увімкнув проектор — і поза ним виникло зображення. — Поки ви вмощуєтеся зручніше — скажіть мені, будь ласка, чи багато з вас упізнають будівлі на оцьому зображенні?

— Капітолій Сполучених Штатів! — загули в унісон десятки голосів. — Місто Вашинґтон, округ Колумбія.

— Саме так. Купол цієї споруди має залізну арматуру вагою дев’ять мільйонів фунтів[9]. 1850 року це

1 ... 7 8 9 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втрачений символ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Втрачений символ"