Читати книгу - "Злочинці з паралельного світу"

Хроня сидів. Міліціонера не було досить-таки довго. Нарешті він прийшов з якимось пакунком у руках. Поклав його на стіл і розгорнув. Хроня побачив бутерброди з ковбасою і пляшку кока-коли.

— Жуй, — буркнув міліціонер, беручи собі бутерброд.

Хроню двічі припрошувати не довелось. Міліціонер подивився, як жадібно зголоднілий Хроня вп’явся зубами у хліб з ковбасою, зітхнув і відвернувся.

Хроня перевів подих, аж коли від бутербродів не залишилося ані крихти. Міліціонер налив йому в пластмасовий стаканчик коли, і Хроня, примруживши очі, розтягував на довше цю насолоду, ковтав маленькими ковточками солодку шипучу рідину.

Нарешті приїхала машина. Молодий водій Вася підійшов до скляної будки.

— Ну що за спєшка? — невдоволено спитав він, бо саме збирався підскочити на барахолку в своїх справах замість пхатися до мерії.

— Бери пацана, — сказав міліціонер, — і відвези у дитячий розподільник. Там уже чекають, їм подзвонили.

— Ну, блін, ви даєте, — обурився водій. — Два квартали до розподільника — вони машину викликають! Задницю ліньки підняти!

— Ну ти, багато не вякай, а роби, що сказано! — гримнув на нього міліціонер.

— Давай, шуруй! — похмуро сказав Вася Хроні. — Та не здумай тікати — я добре бігаю!

Хроня мовчки пішов поперед Васі, який на всяк випадок притримував його за плече.

Машина, а це був жовтий фургончик, що відкривався ззаду, стояла у дворі. Вася відімкнув дверцята, посадив туди Хроню і знову замкнув їх.

Їхали вони справді недовго — хвилини зо три.

Хроня почув, як Вася відмикає замок.

Коли водій розчахнув дверцята фургончика й уже відкрив рота, щоб скомандувати Хроні, аби той вилазив, щось тверде вперлося йому в спину, просто під ліву лопатку.

«Пістолет!» — промайнула думка, і Васю вмить пройняв холодний піт.

А хрипкий голос за його спиною тим часом проказав:

— Тихо, не ворушись! Руки на машину!

Вася слухняно виконав наказ. І побачив, як хлопець вискочив з фургона. Потім почулися незрозумілі звуки — наче ляпання пташиних крил, радісне котяче нявкання і мишаче попискування.

«Зараз витягнуть з кишені гроші! — подумав Вася. — Скільки там у мене? Двадцять баксів і трошки наших!»

Він відчув, як пістолет прибрали, але до кишені ніхто не ліз.

Той же хрипкий голос сказав:

— Три хвилини стій і не ворушися, а то вистрелю!

І все затихло.

Вася хвилину постояв, тоді обережно скоса зиркнув через плече. Нічого.

Тоді він трохи повернув голову. Знову нічого.

Аж тоді наважився озирнутися. Біля нього нікого не було. Тільки валялася крива суха палиця. Та ще Вася встиг помітити, як за ріг вулиці завертали два великих собаки — коллі й чорний пес невідомої породи.

Розділ 14. Рата пропонує

Визволивши Хроню, друзі пробралися до своєї криївки. Дорогою вони не розмовляли, щоб не привернути нічиєї уваги. А зайшовши до кімнати, заторохтіли всі разом.

— Ну, ви даєте! — радісно вигукнув Хроня.

— Це все пан Рекс влаштував! — гордо сказала Дол.

— А Рата! Рата! Наче справжній рекетир!

— Як Вольтр-р-рон! Як Вольтр-р-рон! — горлав Фері.

Коли всі трохи заспокоїлися, Рекс розповів Хроні, який план вони вигадали, щоб його врятувати. До розподільника вони прибігли раніше, ніж приїхав Вася. Сховавшись у кущах, дочекалися, доки той зупиниться й відімкне дверцята фургона. Тоді Рекс, який тим часом знайшов суху палицю, взяв її в зуби і впер у Васину спину, наче пістолет. Рата своїм захриплим голосом промовляв потрібні слова. А що саме слід казати, його навчила Доллі. Вона по телевізору часто бачила, як це робиться.

— Ну, спасибі вам, — сказав розчулений Хроня. — Я вже думав — мені хана. Я б, звичайно, знову втік, але хто знає, чи ми б зустрілися.

— А знаєте, про що я думаю? — сказав Рата. — Про те, чуваки, що ми самі все це зробили, без усіляких там прибульців з паралельного світу. Значить, ми щось можемо!

Всі замовкли. А Рата заговорив знову:

— Ну що, бачили, що вийшло з вашого ходіння по начальству? Тому нам треба їм усім оголосити нещадний терор! — його очі злісно зблиснули.

— А що це таке? — здивовано спитав Рекс.

— Тер-р-рор-р-ристи підір-р-рвали універ-р-рмаг у Тор-р-ронто! Вчинено тер-р-рор-р-ристичний замах на міністр-р-ра! Тер-р-ро-р-р-ристи захопили літак на аер-р-родр-р-ромі! — раптом закричав голосом телевізійного коментатора Фері.

— От-от, оце саме! — вдоволено закивав головою Рата.

— Як, ти хочеш, щоб ми кинули у мерію бомбу? — широко відкрив очі Хроня.

— Ти що, чувак, відморожений? — пирхнув Рата. — Чому саме бомбу? Задовбав ти своєю простотою! Не треба нам ні бомб, ні літаків… А ось зробити декому парочку неприємностей не завадить. Наприклад, ґаздиням, які викидають на вулицю безневинних котів…

— Або кр-р-расивих і р-р-розумних папуг! — додав із труби Фері.

— Еге ж, — продовжував Рата. — Або ось ти, — звернувся він до Доллі, — не хочеш сказати пару теплих слів своєму бізнесмену? Що ти на те? — повернувся він до Хроні.

Хроня нерішуче знизав плечима.

— Я не знаю… Може, справді…

— Та що там думати! — вискочив на ящик Рата. — Помста, помста і ще раз помста!

— А що б на це сказали Пол, Тер і Гейст? — вагаючись, мовив Рекс.

— А яке їхнє собаче діло? — зло спитав Рата. — Якщо вони нам хотіли допомогти, то куди ж вони провалилися, га? Та пішли вони куди подалі! Ні, чуваки, самі за себе не постоїмо — ніхто за нас не постоїть!

— А я? — раптом пискнув Хомка. — Я кому буду мститися?

Палацові дітей та юнацтва? Ні, я не згоден. Моя хата скраю — я нічого не знаю. Я буду ось тут провіантом завідувати — десь щось роздобуду — сюди принесу. А ви ж після теракту голодні прийдете — а я вам — щось смачненьке на стіл! Згода, га? — благаюче подивився він на Рату.

— Та сиди собі, все одно з тебе користі, як з козла молока, — презирливо кинув Рата.

— Ну, чуваки, пора саме підходяща — смеркається. Гайда всі за мною! — і Рата рішуче рушив до виходу.

Якось непомітно він почав розпоряджатися начальницьким тоном.

За ним вилетів папуга. Все ще вагаючись, піднявся Рекс. Услід неохоче пішла Доллі.

Коли кімната спорожніла, Хомка порився у кутку, витяг звідкілясь приховану скоринку хліба й заходився гризти, ласо причмокуючи.

Розділ 15. Історія з привидом

Рата йшов попереду. За ним — Хроня з Рексом та Доллі. Папуга сидів у Хроні на плечі.

Поодинокі перехожі, заклопотані своїми справами, не звертали уваги на дивну компанію.

Вечірні вогні віддзеркалювалися у холодних калюжах. На вітринах тротуарних «шопів» звабно яскравіли «Снікерси», «Марси» та інші зморські солодощі.

Хроня не втримався і підійшов