Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Андріївський узвіз 📚 - Українською

Читати книгу - "Андріївський узвіз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Андріївський узвіз" автора Володимир Діброва. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 64
Перейти на сторінку:
не цікавить його творчість.

Коли вони познайомилися, дочці не було вісімнадцяти, а йому — двадцять три. Він був знаним в богемних колах поетом. Вона — першокурсницею. Його тоді ще не друкували, тому складалося враження, ніби він якийсь напівдисидент. В них і досі немає дітей, хоча минуло тринадцять років. Дочка каже, що причина не в ній. Що у неї з цим все гаразд. Це добре.

Дружина питає чоловіка, чому він мовчить. Невже йому нема що сказати? Адже ідеться про його дитину!

Він їй каже, що курява осяде, і все стане на свої місця.

Зі спальні виходить дочка. Вона удає, що поспішає, хоча їй кортить сісти і у всьому зізнатися батькам.

Давайте хоч раз у житті, каже дружина, сядемо і, як нормальна родина…

Дочка ховається у ванній.

Що він, кричить їй крізь двері дружина, завів собі когось на стороні? Чи, може, десь тебе описав? Виставив не в тому світлі? Так на те він і письменник. Для нього все — матеріал. Але не можна художні образи сприймати буквально!

Це я його виставила, озивається дочка, а не він мене!

Чому?

Бо він — нікчема!

Це, каже їй мати, не аргумент. Це — ідіотизм. Будь він хоч тричі рознікчема, але ж його визнають. Його друкують. Навіть за кордоном. Як знати, може, колись ви житимете з гонорарів.

Дружина нагадує дочці, що вона вже двічі їздила з ним за кордон. Спочатку — на місяць, тоді — на півроку.

Дочка каже, що їй набридло бути його придатком.

Дружина нагадує їй, що вона зараз безробітна. Тобі ще, каже вона, пощастило. У нас зараз журналістів вбивають!

Дочка каже, що вона не хоче жити з ним, і переходить із ванної на кухню. Чоловік береться за чайник, але не може дістатися до крану.

Тобі, нагадує дружина дочці, вже тридцять два роки. А в тебе і досі немає дітей.

От ти, радить їй дочка, із ним і живи, якщо тобі потрібні діти.

Дружина міняє тактику і каже, що дочка мусить боротися за свого чоловіка. Як вона бореться за її батька.

Ну й до чого ти доборолася?

Не тобі про це судити!

Коли ви востаннє спали разом?

Що ти знаєш про це?

Я все бачу.

Чоловік не сумнівається, що його дружина нічого не приховує від дочки. В такому віці жіноча солідарність — це найкраща терапія.

Тобі, каже мати дочці, потрібна дитина.

А він, каже дочка, не хоче. Він каже, що діти не дадуть йому займатися творчістю.

А ти його не питай. Постав його перед фактом. Наступного разу зроби так, що…

Він, дочка не може стримати сльози, проп-понує мен-ні зай-нятися адр-дрог-ген-ними с-с-с-студіями!

Чим? Якими студіями?

Андро-в сраку-генними!

Дочка виривається з кухні, зриває з гачка куртку, хряскає дверима і залишає по собі оглушливу мовчанку.

Дружина лупає очима. Чоловік не уявляє, щоб у його зятя була коханка. Хіба що колись десь щось по п’яні. Після чого він, мабуть, із переляку запхав собі в кишеню кондом, де той вже давно протерся. А згадки в його статтях про повій в шубах під пальмами, про наркотики та про сивих рок-зірок, які зупинилися в тому самому готелі, що й він, — то все відрижка провінційної молодості. Безумовно, це вона його бортанула. Чоловік раптом усвідомлює, що він пишається дочкою.

Дружина питає, чому він не зупинив її.

Чоловік підходить до крану, і тут чайник валиться у нього з рук.

Що з тобою? Ти п’яний?

Дружина знає, що в нього є коханка, але не розуміє, чому він при цьому тягне ногу.

Дай, я тобі наберу води. Та скажи ж хоч слово!

Чоловік сідає. Про що це вона? Яке слово? Ага! Зять. Це він у них — майстер красного слова. Жрець нашої самобутності. Немає на них цензури. І редакторів теж. А перечитувати написане їх не вчили. Тому увесь їхній проніс іде в друк. А крім того, їх як слід ніколи не висміювали. Вони свято вірять, що література — це слова. А не те, що за словами.

Може, питає його дружина, ти хочеш лягти? Пішли. Берися за мене.

Проходячи повз дзеркало, він бачить своє обличчя і не впізнає його. Тут щось не те. Що саме? Колір! Сірий, як солдатська шинель. Треба купити інше дзеркало.

Потерпи трохи, каже дружина. Тебе нудить? Може, давай в туалет? Що ти пив? Може, це отруєння? Що ти їв? І що у тебе з ногою?

Чоловік відчуває, як хтось кількома насосами викачує з його ніг кров. Замість дати дружині відповідь, він разом з нею падає на підлогу.

Що сталося? Як ти? Ти чуєш мене? Ти не вдарився?

Поки дружина обмацює його, хтось непомітно відпилює і краде його праву ногу. Він не може зупинити це, бо язик наливається чавуном і стає не підйомним.

Що тобі болить? Я не розумію!

Чоловік забув, коли губи дружини так наближалися до його обличчя. Цікаво, що б її більше засмутило — розлучення дочки чи його смерть?

Зараз ми, каже дружина і затягає його на диван. Потерпи трохи. Я зараз.

Вона біжить до телефону і викликає швидку допомогу.

Здається, як крізь вату думає чоловік, їй не байдуже. Розхвилювалася. Але не панікує.

Це вони!

Зачувши гупанину в парадному, дружина кидається до шафи.

Де твоя чиста білизна?

Чоловіка кладуть на мари, вантажать у фургон і, завдяки дружині, везуть не в районну, а

1 ... 7 8 9 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Андріївський узвіз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Андріївський узвіз"