Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Подвійні міражі 📚 - Українською

Читати книгу - "Подвійні міражі"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подвійні міражі" автора Наталія Шевченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 64
Перейти на сторінку:
собою схожі на криваве мереживо порізи замість павутиння, зникло. Натомість згадалося, як на початку червня вони з Надійкою (до слова, вчителькою молодших класів, лід і полум’я, звісно) сиділи у кнайпі на озері Мишка. Озеро своєю формою і справді нагадувало мишеня, було якимсь сольовим і цілющим, оточеним санаторіями, базами відпочинку та пансіонатами, а уздовж берега «хвостика» — вузенької трикутної затоки — різнокольоровими намистинами розсипалося безліч кав’ярень, кафе та їдалень: млинцевих, сосисочних, пельменних і навіть чебуречних. Їхня кнайпа для екзотики називалася колибою, хоча від колиби в ній було менше, ніж нічого; стіни з рожевої цегли, гостроверхий дах, як у китайської пагоди, й ошатна тераса прямо над водою. Утім, кава там завжди була суперовою, а місцеве вино — ще кращим. Влада пила вино, Надійка — каву по-ірландськи, зі справжнім віскі та густою шапкою збитих вершків над скляною чашкою. І говорили вони, на диво, про чоловіків. На диво — бо пліткувати не любили, і, попри загальну уяву, зазвичай знаходили інші теми для розмови. Але того дня Надю, що називається, понесло, хоча Влада ніяк не могла пригадати, з чого все почалося.

— Важко нині чоловікам, — оголосила сестра, пильно роздивляючись тістечко-безе на своєму блюдці.

— Он як? І чому ж? Хочеш, з’їм половину?

— Буду вдячна, ціле я не подужаю. Та тому що нині все доступно, Владо. Усе можна. Немає чому дивуватися. І нічого хотіти. Знаєш, якось я бачила порнолистівки початку двадцятого століття. Нині їх сміливо можна ліпити на коробку з цукерками для дошкільнят. А що нам лишається, ґаздине? Звичайна жінка неодмінно програє мулатці в пір’ях та дзвіночками в усіх цікавих місцях. А мулатка програє Лоліті — справжній, років дванадцяти, в білих гольфах і куценькій спідниці. Ну, і так до безкінечності. І це лякає. Бо вседозволеність — це падіння в прірву без дна, де в польоті на тебе чатують хижі демони і вогнедишні дракони. Іранці кажуть: «Хто думає, що може погасити свої бажання, задовольнивши їх, схожий на безумця, який намагається загасити пожежу соломою».

— Надю… що з тобою таке? — Влада не на жарт перелякалася. Вона вже давно не бачила сестру такою стурбованою. — Твій Славко загуляв?

— Мій Славко шукає вчорашнього дня. Лорда Байрона з себе вдає. Усе, як завжди, — розтираючи тістечко виделкою на цукрову пудру, відгукнулася Надійка. — Але я зараз не про нього. Я про твого Антона. Вибач.

— Вибачаю. Але з ним що не так? Крім того, я маю досить непересічний фах.

— Ой, я тебе благаю, — відмахнулася Надійка. — Ну кого зараз здивуєш екзотичними танцями? Він же менеджер у «Кобальті» твоєму, так?

— Ні. Уже співвласник. Відтоді, як «Кобальт» з дискобару став нічним клубом. Та я все ще не розумію, який стосунок…

— А танцівниць у вас багато?

Влада відсунула тарілочку з тістечком убік, апетит у неї зник та й вина теж розхотілося.

— Ти до чого хилиш? Бачила його з кимсь?

— Так. Висока пишна білявка, фарбована…

— Як ти знаєш?

— Бо вона азіатка.

Влада засміялася, потягнулася до келиха з вином — добрий настрій завжди повертався до неї разом з апетитом.

— То Аманда, вона напівкровка. Тато в неї якийсь сибіряк, здається, а мама чи з Китаю, чи з Кореї. Детективна історія про народження дитини. Антон з нею новобранців вербують, вона добре знається на танцях…

— Не сумніваюся, — сухо відказала Надійка. — І на акробатиці. Вправи на козлі, так? А те, що вона напівкровка, певно, робить її ходячим табу для чоловіків. Тобі подобається мати шори на очах?

— Я довіряю Антону. І якщо ти не скажеш, що вони привселюдно кохалися серед білого дня…

— Не скажу. Узагалі дарма я завела цю розмову. Кожна людина бачить те, що хоче бачити, а тим паче — закохана жінка, — Надя підвелася і поклала на стіл кілька дрібних купюр. — Розрахуйся за мене, добре? Мушу бігти, колега захворіла, а в неї група подовженого дня, треба підмінити. Зачекалися вже, мабуть, шалапути…

— Любиш ти свою роботу, — Влада ніколи не ображалася на правду та й на турботу про себе теж, а слова сестри сприймала філософськи — знала, що та від самого початку Антона незлюбила, й ніколи цього не приховувала.

— А ти свою ні? — повела плечима Надя.

— І я, однак ти в ній розчиняєшся.

— Сказала жінка, що вправляється щодня по чотири години, аби лиш танцювати… гопака, —

закінчила сестра, вочевидь, помітивши, як змінилося обличчя Влади, і заходилася розгладжувати свій строгий учительський піджак. Утім, приємний абрикосовий колір дещо нівелював суворість ліній, тоді як переважна більшість її колег вбиралися в практичні відтінки ряду «сірий затрасканий вовк». — Так, я люблю дітей. Маленьких особливо. Із ними легко. Вони не як дорослі — три шари облуди над порожнечею. І саме тому твоя робота мені геть не подобається. Не через бюстгальтери та майтки[1] на підлозі. Не через долари за підв’язками панчох. І навіть не через дешеве спиртне, що ллється рікою і в якому час від часу топляться якісь небораки.

— Спиртне у нас дороге, — нащось заперечила Влада.

— Ви продаєте його задорого, а то трохи є різниця. Та все це квіточки. А ягідки — фальш, облуда, зрада, зруйновані сім’ї та розбиті серця — і все через голі цицьки із блискучими зірочками на сосках. Чи не завелика ціна за таке видовище?

— Я не знаю, — Влада почала трохи сердитися, бо розмова знову завертала до найболючішого. — Славка свого спитай, може… Що робити станеш, як і він на голі цицьки глянути забажає?

— Свої йому покажу, — блискавично зреагувала Надя. — А якщо цього замало буде, випишу йому вольну через суд, нехай дивиться скільки хоче і куди хоче. Владо, ти себе не можеш надурити, а мене і поготів. Ми дві половинки однієї клітинки, не забула? Чи, гадаєш, я не в курсі, що в «Кобальті» тому ти єдина курвою за гроші не працюєш, принципово? Чого змовкла? Правда чи ні?

1 ... 7 8 9 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійні міражі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подвійні міражі"