Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

Макс важко зітхнув і пішов нагору — до своєї спальні. А я чудово розуміла, у чому проблема. У чому причина, що Стелла зникла і досі не повернулася. Тому що я точно знала, у кого тут рильце в пушку. Проте що як Асафа з нею за одне? Він ненавидить мене з тієї самої хвилини, коли побачив уперше. І тепер його ненависть була сильна як ніколи — мені здавалося, що він готовий скрутити мені шию, варто тільки Максу відвернутися.

— Сідай, — посадив мене Макс у своє крісло. — Зараз я знайду щось сухе. Тобі треба зігрітися, бо заробиш запалення легенів... То що тут у нас? — відчинив він шафу і почав перелопачувати речі. — Це не те. Це теж не годиться... Чорт, куди все поділося? Адже було тут ще вчора... Гаразд, ось, бери це,— кинув мені Макс теплу сорочку,— ще ось це і... у ванній візьмеш рушника. Роздягнися, гарненько витрись насухо і одягнись у сухе... А я піду і приготую чогось гарячого. А то скоро нам їхати.

Макс дав мені вказівки та повернув ручку дверей. Але вона не піддалася. Чорнов із подивом хмикнув і спробував ще раз — доклавши цього разу зусилля. Але двері все одно не відчинилися.

— Що? — тихо спитала я. — Щось не так? 

— Та не знаю, — відповів Макс, — начебто замок заїло. Не можу ванну відчинити.

Він повертав ручку знову і знову, щоб нарешті відкрити ці безглузді двері і впустити мене у ванну кімнату. Але раптово проблема вирішилася сама по собі: замок видав клацання, рукоять провернулась, і двері прочинилися. А на порозі красувалася Стелла — в самісінькому рушнику.

Тієї миті мене ніби прибило до крісла. Я не могла поворухнутися й повірити своїм очам — Стелла щойно вийшла з ванної кімнати? Це вона? Вона просто відчинила двері й вийшла, обгорнувшись рушником?

Не менше за мене був здивований і Макс. І хоча він не знав, що трапилося між нами на мосту, для нього оголена Стелла у ванній стала явним сюрпризом. 

— Стелла? — здивувався Макс.

Вона без поспіху відчинила двері і просто усміхнулася йому, як ні в чому не бувало:

— Макс... — зробила вона крок і доторкнулася долонею до чоловічої щетини. — Ти хотів увійти до мене?

Я просто закипала. Я реально кипіла від люті і бажання прикінчити її якомога болючіше. Мої зуби рипіли від злості, а пальці впивалися в підлокітники крісла, як пазурі кровожерливої ​​левиці, готової випустити дух зі своєї жертви.

Але Стелла нічого не бачила. Вона не глянула в мій бік і була зосереджена на Максові. Її плавні, навмисне грайливі, рухи нагадували якийсь шлюбний танець, який самка танцювала, скинувши конкурентку в прірву. Тепер вона чудово знала, що її статусу у банді нічого не загрожувало. Стелла, як і раніше, була єдиною бабою в чоловічій зграї, і тільки їй належало право злитися з альфа-самцем. Вона гладила його по щоці і все упевненіше тяглася до щільно стулених губ.

А Макс просто стояв і дивився на неї кам'яним поглядом. Йому тієї миті було не все зрозуміло. І пристрасний поцілунок від Стелли після того, що він пережив і зробив для мене, ризикуючи життям, був останнім, чого він бажав отримати в ту хвилину.

— Що ти робила у ванній кімнаті? — поставив Макс дуже просте, на перший погляд, питання.

— Що я робила у ванній кімнаті? — усміхнулася Стелла. — Змивала з себе бруд... Просто вирішила прийняти душ і освіжитись. Дивись, що я маю для тебе, — сказала вона і розкрила рушника.

Тієї миті мені стало бридко. Спостерігати, як моя вбивця нахабно пристає до Макса просто в мене на очах... це було нестерпно огидно. І хоча Макс дивився на це без краплі емоцій. Я все ж таки не могла стерпіти і вибухнула істеричним криком…

— ЦЕ ВОНА МЕНЕ ВБИЛА!!! — закричала я і так сильно налякала Стеллу, що вона прибилася до стіни і вирячилась на мене мов на привида.

— Що? — була вона шокована до мозку кісток. — Як ти... 

— ЦЕ ВОНА ВСЕ УТНУЛА! ВОНА! — заливалася я сльозами і з ненавистю тицяла в неї пальцем. — ВОНА... ВОНА ВИБИЛА МЕНЕ! ВОНА ЗІШТОВХНУЛА МЕНЕ З МОСТА! ВОНА ВИТИСНУЛА МЕНЕ! ЗІШТОВХНУЛА! 

— Ні... — хитала вона "здивовано" головою. — Що вона верзе, Максе? Я нічого не розумію. Що трапилось?

Але я не була готова це терпіти. В акторському таланті Стелли сумнівів не залишалося — глядачі у залі плескали в долоні та просили для зволоженої мулатки оскара. Вона була реальним майстром перевтілень і примудрялася приховувати від оточуючих своє справжнє нутро. Але, як і водиться у звичайному житті, в кожного таланту знайдуться хейтери — хтось такий, кого не проведеш. Хтось такий, хто знає, що актор є фальшивим. А за фальш треба карати. І карати боляче.

— Ах ти ж тварюка! — кинулася я на Стеллу і спробувала схопити її за волосся. — Ти просто брехлива курва!

Мені так хотілося вдарити її обличчям об стола, що я уп'ялася в ці кучері з останніх сил і смикнула руками на себе. ПОДОБАЄТЬСЯ?!

— А! — скрикнула вона, але вирвалась із рук.

Її волосся було мокрим і занадто коротким. Утримати його навіть у стиснутому кулаці не виходило. Але тоді я схопила за те, що тягти було набагато простіше.

— Віддай сюди! — зірвала я зі Стелли рушника, залишивши її зовсім голою. — Мені рушник потрібніший, хвойдо! 

— А-А-А! — верещала вона від мого нахабства. — ЯКОГО ХРІНА?!

Її обличчя тепер змінювалося, з ним відбувалися помітні метаморфози. Від образу наївної незнайки і жертви істерички Стелла перейшла до тієї самої маски вбивці, яку вона надягала наодинці зі мною... Втім, швидше за все, це якраз і не була маска — це було її справжнє обличчя. Найреальніша усмішка сволоти.

— Цей рушник мені потрібніший! — випалила я і показово накинула його на плечі. — А знаєш, чому?! Тому що одна гнила мерзота спробувала втопити мене в довбаній затоці!

Проте тільки-но я це прокричала, Стелла зробила крок і вдарила мене в обличчя. Вона зробила це так швидко, що я навіть не встигла зрозуміти, що сталося. Вона просто стиснула долоню в кулак і завдала мені удару прямо в ніс... Блискавично і точно. Без зайвих зволікань та сумнівів. Цілеспрямований і грубий удар кулаком з такою силою, що голова пішла обертом і я впала назад — просто у крісло, що напрочуд доречно було прямо за спиною.