Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

– Сподіваюся, що я не буду за тебе червоніти?! – прошипів Раш.

– Тобі почервоніти, як тролю в карти програтись! – сліпуче посміхаючись, помітила вона і вислизнула з його обіймів.

Козулька!

– Приголомшлива у тебе дружина! – Почувся за спиною голос Вея, і Тайраш, видихнувши і придушивши роздратування, обернувся.

– Так... Мене теж від неї голова обертом! – криво посміхнувся Раш, підхопивши келих вина з таці у слуги, що пробігав повз. – Ти навіть не уявляєш як!

Шейлін

– Дівчинко моя, – новоявлена ​​свекруха вп'ялася в моє передпліччя гострими кігтиками і потягла кудись у бік невеликих столиків із частуваннями. – Ти така бліда, така худенька! Я всерйоз хвилююсь за твоє самопочуття!

– Лієро Хеймар, – я намагалася бути якомога добродушнішою. – перед весіллям цілителі провели повне обстеження стану мого здоров'я.

– Знаю! – Вона обірвала мене на півслові. – Але твоя форма... Жінка має бути апетитною, щоб чоловік не міг погляд відірвати! Ну і... Ти ж розумієш, про що я?

Свекруха змовницьки мені підморгнула і вклала в руки тарілку з якоюсь випічкою.

Звісно, ​​я розуміла. Лієра Хеймар хотіла онуків і якнайшвидше. Адже більше дружина ні на що не придатна... Тільки завагітніти, бажано хлопчиком, і народити. Здорову, міцну дитину. І те, що жінка може мати якісь свої цілі, бажання нікого не хвилювало. Але потрібно дотримуватися правил пристойності. Потрібно подякувати їй за прояви турботи.

– Звичайно я розумію. І дякую вам за турботу, лієро Хеймар...

– Припини називати мене лієрою. Ще згадай усі мої титули… Ми ж тепер родичі. – вона похитала головою і поклала мені на тарілку ще якийсь маловідомий фрукт. – Це дуже корисно для жіночого здоров'я... Я їх постійно їла, коли була вагітна Тайрашем. І так… Відкинемо ці умовності! Ти можеш називати мене мамою! І ще ось, спробуй еренбуш! Тутешні кухарі готують його просто чудово!

Зчепивши зуби і зберігаючи спокій, я вчепилася в блюдце з закускою, а потім взяла келих з вином. Має бути хоч щось приємне цього вечора...

– Ні-ні! – свекруха вихопила келих із моїх рук і повернула на місце. – Жодного алкоголю, люба! Він псує колір обличчя! Краще все ж таки сік.

Спокійно, Шейлін, ти впораєшся. Я відчайдушно сподівалася, що в цей момент у мене не позначилося на обличчі всі мої думки щодо турботи новоявленої свекрухи. Три місяці, це лише на три місяці...

– Ох, звісно! – Я заговорила, старанно натягуючи на обличчя посмішку. – Але все ж таки я чула, що келих вина навіть корисний для здоров'я!

– Хіба що келих, – невдоволено пробурчала "мама" і змінила тему розмови, – Ніколи не розуміла цієї моди! Чомусь нинішнє покоління юних дракониць, ставить собі за мету усохнути подібно до скелета?! Ти їж, не соромся!

Я відкусила від дивовижного еренбуша і мало не вдавилася. Наче скуштувала зіпсований сир. А лієра Хеймар замовкла, пробігшись чіпким поглядом по моєму парадному вбранні.

– До речі, твоя сукня давно вийшла з моди. І зачіска надто легковажна... Але ти така юна, така недосвідчена! Завтра ж ми з тобою вирушимо до найкращої модистки! Дружина мого сина повинна виглядати як зразок моди та стилю!

Уся кров прилила до обличчя. Значить, сукня не модна і зачіска легковажна?! Наче забула, чому в нашій родині не було зайвих коштів! Наче не знає, чому моєму батькові довелося залишити свою посаду! Та після того скандалу, який влаштував Раш, від нас відвернулися всі! Довелося відмовитись від власного будинку, від подальшого навчання, від усього! І зараз вона заявляє мені...

Мовчи, Шейлі, просто мовчи! А краще подякуй за уважність!

– Дякую вам за турботу, ліє... мамо, – останнє слово видавила із себе проти волі. – Але це питання треба обговорити з Рашем.

– Хочеш вимотати чоловіка – візьми його з собою в похід по магазинах. Раш ненавидить усі ці жіночі штучки та хитрощі. Але знай, жоден чоловік не встоїть перед результатом! Пропоную тобі вирушити за покупками скажімо... завтра по обіді!

– Боюся, що не зможу! Весь тиждень буду дуже зайнята на роботі.

– Робота? – Очі свекрухи округлилися. – Про це не може бути й мови...

– Перепрошую, лієро Хеймар. – відвернув увагу свекрухи чоловік у формі палацового слуги. – Вілієра хотіла з вами поговорити.

Лієра Хеймар одразу ж посерйознішала і швидко й скомкано вибачившись, розчинилася в натовпі присутніх драконів.

А я нарешті видихнула. І підхопила келих із вином. Хотілося осушити його одним духом, але правила пристойності не дозволяли.

Зробила ковток і перевела погляд на володаря. Серйозний, значний, рішучий... Він навіть під час урочистостей вирішував якісь важливі державні питання. Коли його дружина, швидше за все, обговорювала нові плітки з моєю свекрухою. Вони жили ніби кожен у своєму світі, навіть одного погляду було достатньо, щоби сказати, що між ними немає єднання. Як не було єднання між моїми батьками. Тільки жерці з храму могли поєднати двох таких несхожих драконів. Спокійний, розважливий батько і різка, зарозуміла мати. Чи є у такій родині гармонія, щастя? Я впевнено могла сказати, що ні. Але імперії потрібна сила, потрібні гарантії... А всі ці казки про істинні пари стали просто історією.