Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Магістр Шаентір відкрив нам портал мовчки, а коли вийшли на подвір'я академії, запитав:

— Він прийде?

— Він ще не прийняв рішення. Але у майбутнього, поки що, є три варіанти подій. І тільки один із них нам підходить. Тому що в одному всі померли. В іншому він каліка, а ми з вами мертві. І тільки в одному варіанті ми всі живі і з кінцівками на місцях.

— Поверніть мене назад, я його за комір приволоку, — гаркнув Ялін.

— Не можна. Тоді всі помруть. Він має сам прийняти це рішення. Він має згадати, яку клятву складав, і чому він служить. Тільки тоді він зможе перемогти головного гада.

Обидва чоловіки посміхнулися, щоправда, це було натягнуто.

— Магістре Яліне, а навіщо учнів із військової школи привезли в академію?

— У них щось на кшталт екскурсії. Адже після школи хлопцям не обов'язково у військову академію йти, можуть вступити на бойовий факультет, майже без іспитів. Якщо достатня кількість хлопців набереться, то буде окремий курс із поглибленим вивченням.

— Фух, а то я вирішила, що їх поведуть на те розбирання.

Шаентір подивився на мене здивовано.

— Ліє, ти знаєш через яке пророцтво сьогодні так багато істот зібралося?

— Сьогодні, під час концерту побачила. Хлопці навіть заспівали красиво, це випадково вийшло. Я не спеціально!

— Розкажи, що ти бачила.

— «Буде третій розкол. І підуть на землю орди темряви і поневолять невинних, знищать усіх, хто чинитиме відсіч. І поглинуть вони світло цього світу, і його магію, і загине світ». Це пророцтво. І це найгірший варіант розвитку подій. Те, що мені показали, те, що може ще бути. Це теж частина пророцтва. Секунду, зараз згадаю.

Закрила очі. Чоловіки помітили, що хоч повіки й заплющені, очі світяться. Розплющивши очі, сказала:

— «Якщо прийде герой, забутий усіма, шанс є». Це якщо коротко, і те, що було у вашому тексті. А в розширеному небесному трактуванні я вам уже казала, що може бути. Магістре Ялін, чому ваш брат, забутий герой?

— Двадцять років тому загинули всі його товариші й кохана. Хоробра була ведмедиця, билася з ордами темряви безстрашно. Шкодую, що мене там не було... він один вижив. Вони відбили атаку, розлом закрився. Але він залишився один, і це його зламало.

— Він вас дуже любить?

— Не знаю, крихітко, але якщо для перемоги потрібно віддати руки і всього себе, я віддам. Ось тільки тобі туди не можна. Я не зможу собі пробачити твою загибель!

— А ваш брат?

Чоловік задумався і подивився на Шаентіра, той відповів замість Яліна.

— Думаю, ніхто в здоровому глузді не дозволить дитині загинути.

— Будемо сподіватися. Тому що без його допомоги нам кранти.

Трохи пізніше знайшла Алекса з друзями. З розбігу застрибнула йому на спину. Йому друзі шепнули про мене, і він присів трохи, щоб я могла застрибнути.

— Привіт! — поцілувала його за вушком і сховала хитру мордочку на плечі.

Мене покатали на спині, притримуючи за ноги. Студенти посміхалися, бачачи нас.

— Як вам концерт?

— Супер! Ти молодець. Як навчання?

— Ну, школу сьогодні прогуляла. Але з магістрами скоро будуть заняття, якщо не скасують. А вам як тут?

— Чудово!

— Милий обважнювач, — сказав хлопець із військової школи, але судячи з нашивок, випускний клас.

Дерек підійшов зі спини і відчепив мене від Алекса. Забрав собі на руки.

— О, ревнивий старший брат, — сказав той самий хлопець.

— Щось сталося? — запитала в брата.

— Ти де була?

— Були справи з магістром Яліном. А що?

— Переживав. Посидь у кімнаті, багато сторонніх в академії.

— Параноя явно не лікується.

Братик тихо гаркнув і поніс мене в гуртожиток. Магістрам сьогодні було не до мене. І я, переглянувши завдання, робила домашню роботу зі школи. Через кілька годин у гості зайшов Алекс із друзями. Їх привів Януш. Ще й із такою хитрою посмішкою. Залишив нам торт і пішов.

— Тільки без дурниць!

— Торт не залишимо! — одразу обрадувала брата.

— Ми в місті інший поїмо.

Мене поцілували в лоб, і брат утік. З хлопцями ми гарно посиділи, попили чай із тортиком. А потім, трійця якось непомітно зникла з кімнати. Я хоч і задоволено посміхнулася, але розуміла, що нічого, крім дружніх посиденьок на дивані нам не світить. Алекс притиснув до свого боку й обійняв двома руками. Його підборіддя опинилося в мене на маківці. Так я і заснула притиснута до нього. Було добре, просто сидіти мовчки. Мої брати прийшли з трійцею друзів Алекса. Побачивши нас, здивовано переглянулися і принюхалися.

— Що, навіть невинних поцілунків не було?

— Лія спить, — спокійно сказав Алекс.

Поглядом показав усе, що він думає про цих шістьох.

— Хоча спасибі, що залишили нас. Ми добре посиділи в тиші.

— Гей, Алекс, — Дерек присів навпроти нього, — ти її як дитину сприймаєш?

— Як ту, кого я кохаю. Але не зачеплю і не ображу. Це складно описати, що я відчуваю.

— Кохаєш як сестру?

— Ні, — сказав хлопець із м'якою посмішкою, — але у вас думки явно не про те. Вона ще маленька, хоч поводиться як доросла. Але я ж бачу і відчуваю, що вона ще дуже тендітна в усіх сенсах.

— Я сильніша, ніж здаюся, — буркнула сонно.

— Я не сумніваюся, — ласкаво сказав Алекс і погладив по щоці. — Тобі вочевидь спати пора.

— Угу.

Мить і кошеня вже на дивані. І моститься в Алекса на колінах.

— Підросла, — сказав ніжно Алекс і погладив по голівці та спинці.

Зловив кінчик хвоста і трохи пом'яв його. Висмикнула його і підняла голову, подивилася на нього. Поставила лапки на груди хлопцеві. Він навіть відхилився, щоб мені було зручніше.

— Вона з тебе мотузки витиме, — сказав Дерек.

Фиркнула на братів. А сама потерлася головою об підборіддя Алекса. Потім лизнула в край губ. Хлопець усміхнувся і чмокнув мене в ніс.

— Де ти спиш?

— Зазвичай у цьому вигляді на подушці, найчастіше в Януша на ліжку в узголів'ї. Не любить зараз самій залишатися.