Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Альбрехт виглядав хворобливо: темні кола під очима, бліда шкіра. Ці кілька днів у в'язниці повністю вивели його з рівноваги.

– Верховний суд стверджує, що ви, Альбрехт Шліман, десятого січня 1666 року вчинили вбивство принцеси Белли Ріган! Чи визнаєте себе винним?

- Я не винен! - сказав Альбрехт, намагаючись не відвести погляд.

На цей раз викликали свідком Мерліна. Після того, як він прочитав Клятву Правди, питання став ставити обвинувач.

- Скажіть, Великий герцогу, ви бачили вашого брата Альбрехта в день, коли стався цей жахливий злочин?

- Так! Ми зустрічалися в їдальні!

- А опівдні ви його бачили?

- Ні! За словами лікаря, він весь цей час був у кімнаті у Ради Вольфрам!

- Так. Ми чули про таку! Лікаря ми вже заслуховували!

Під час засідання також згадали про свідка Коллі Реде, який вбув ідсутній на суді. Його так і не зміг знайти ніхто.

Альбрехт стояв ні живий, ні мертвий, вислуховуючи звинувачення на свою адресу. Коли виступив король Фредерік, йому поставили питання про відносини його дочки і герцога Альбрехта.

- Спочатку мені сподобався цей юнак! Незважаючи на те, що він виріс не при дворі і не дуже розуміється на тонкощах палацового етикету. Якби я знав, що віддаю дочку до рук цього холоднокровного вбивці. Белла дуже зраділа, коли отримала запрошення на звану вечерю! Можу бути впевненим, що вона справді любила герцога Альбрехта! - відповів йому король Фредерік, весь час пропалюючи поглядом Альбрехта.

  – Коли ви бачили дочку востаннє?

- Незадовго до дванадцятої! Вона була у гарному настрої! Збиралася перед обідом погуляти замком!

- І в одному з коридорів вона зустріла герцога Альбрехта! – припустив обвинувач. - І він запропонував їй сходити до вежі, знаючи, що балкон може обрушитися будь-якої миті!

Коли всіх свідків допитали, суддя та присяжні пішли для винесення вироку. Для Альбрехта настав найдовший і болісний час. Він невиразно пам'ятав, що відбувалося в перерві. Його свідомість постійно десь блукала, і тільки коли суддя з присяжними знову повернувся, вона трохи прояснилася. Ноги не хотіли тримати, але йому довелося слухати стоячи.

- Альбрехте Шлімане, вас визнано винним у скоєнні вбивства і згідно із законом, вам належить наступне покарання! – зачитав суддя. - Завтра вас стратять, через повішення!

Альбрехт вихопив ротом повітря і завмер. Це кінець! З очей мало не полилися сльози.

Раптом гуркіт струсонув будівлю. І просто посеред зали спалахнув вогонь. Він зростав все вище і вище, поки не досяг високої стелі. Усіх охопив жах. У вогні з'явився виразний силует він належав чоловікові в обладунках і хутряному плащі. На згибі ліктя він тримав шолом у формі голови грифона.

Коли він заговорив, крижаний вітер пролетів по кімнаті.

- Ви засудили невинного, оскверняючи Велике Правосуддя! Ніхто не винен!

Силует людини зник і з'явилася чітка картина. То була та вежа. Принцеса Белла піднялася сходами і підійшла до балкона. Було дуже слизько, і вона захопилася розглядом пейзажу, і балюстрада не витримала та обвалилася.

Альбрехт стояв, як зачарований. Те, що відбувалося, бути не могло. Насправді Белла не сама впала. Але в якусь мить Альбрехт упізнав у людині у вогні священика, що приходив до нього на світанку, і ноги в нього підкосилися.

Хто ж до нього приходив? Невже сам Алмес? Жах від розуміння окотив його, і він звалився на підлогу непритомний.