Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Анабель була вагітна.

Закопує тіла та наплічники жертв.

Сандра закінчила запис, потім подумала й додала ту дещицю, що була їй відома щодо останнього нападу:

Убивство в Сабаудії

Речові докази: револьвер Ruger-SP101.

Убиває чоловіка (ім’я?) пострілом у серце.

Жінка, яка була з ним, змогла втекти й ударити на сполох. Її не можуть знайти. Чому? (Слов’янський акцент.)

Убивця навмисне залишає своє ДНК на місці злочину: хоче, щоб усі знали, що то його рук справа.

Маркус підійшов до стіни з переліком, став руки в боки й почав вивчати написане. Йому було відомо майже все. Здебільшого ця інформація вже з’являлася в пресі, решту він роздобув сам.

— Убивця нападав чотири рази, однак найважливішими є елементи першого нападу. А тому користуватимемося лише ними, щоб спробувати зрозуміти, що на нас чекає.

Саме з-поміж них було дещо, чого пенітенціарій не знав.

— Серед даних щодо нападу під Остією наприкінці зазначено: «Після убивства він перевдягається». Що це означає?

— Саме так ми знайшли його ДНК, — гордо пояснила Сандра.

То була її заслуга. Вона розповіла Маркусові про матір Джорджо Монтефйорі, першу жертву. Жінка настійливо просила віддати їй особисті речі сина. А коли отримала, то повернулася до квестури, стверджуючи, що сорочка, яку їй видали, не належала Джорджо, тому що на ній не були вишиті його ініціали. Ніхто її не слухав, і тільки Сандра пожаліла й вислухала. Жінка мала рацію.

— Таким чином легко дійшли висновку про те, що сталося: після того як убивця примусив Джорджо заколоти Діану Дельґаудіо, а потім убив його пострілом у потилицю, він ще й перевдягнув його. Для цього поклав власний одяг на заднє сидіння машини, де вже лежали речі парочки, яка роздягнулася, щоб кохатися. Та перш ніж зникнути, вбивця переплутав сорочки, залишивши власну.

Маркус замислився над динамікою. Таке пояснення не трималося купи.

— Навіщо йому це робити? Навіщо перевдягатися?

— Можливо, тому що він боявся забруднитися кров’ю жертв і не хотів викликати підозру в разі, якби його зупинив патруль для звичайної перевірки документів. Якщо ти щойно вбив двох осіб, краще не ризикувати, хіба ні?

Маркус не поділяв такої впевненості.

— Він примусив хлопця зарізати дівчину, по тому влаштував йому щось на кшталт розправи, ставши в нього за спиною, щоб вистрілити в голову… Він завжди тримався на відстані від крові… То навіщо перевдягатися?

— Ти забуваєш, що потім він мусив нахилятися до салону автівки, щоб нафарбувати обличчя Діани. Пам’ятаєш про губну помаду? Щоб нанести її, йому довелося низько схилитися над раною в грудях дівчини.

Можливо, Сандра мала рацію; можливо, зміна одягу була лише пересторогою, навіть надмірною.

— Але в описанні убивства біля Остії бракує однієї деталі, — сказав пенітенціарій. — Факту, що Діана Дельґаудіо, прокинувшись на мить від коми, написала «вони».

— Лікарі сказали, що йшлося про щось на кшталт невимушеного рефлексу, що те слово виникло в її свідомості випадково, разом з імпульсом писати. І ми достоту знаємо, що Віктор Агапов діяв сам. Ти справді вважаєш, що цей факт має велике значення?

Спершу Маркус вирішив, що ні.

— Нам відомо, що до цієї історії причетна секта. А якщо це зробив один з її членів? Можливо, хтось, хто нишком стежив за вбивцею?

Він не хотів йняти віри словам Фернандо: інвалід-симулянт сказав йому, що вони втратили зв’язок з Віктором після того, як він вийшов з інституту «Гамельн».

— Тоді навіщо було Астольфі забирати соляну статуетку з місця злочину лише наступного дня? Якби там справді був хтось із секти тієї ночі, він зробив би це відразу.

Це правда. Однак зміна одягу, так само як і слово «вони», лунали як фальшиві ноти в загальній мелодії.

— Що ми тепер робитимемо? — запитала Сандра.

Маркус повернувся до неї. Він досі відчував аромат її волосся. Аж здригнувся від того відчуття, але не видав себе. Зосередився на слідстві.

— Ти повинна знайти дівчину із Сабаудії, перш ніж це зроблять карабінери та поліція. Вона нам потрібна.

— Як? У мене немає засобів для цього.

— Вона говорить зі слов’янським акцентом і не хоче, щоб її знайшли… Чому?

— Убивця міг тим часом її вже відстежити та вбити, ми не знаємо. Але до чого тут акцент?

— Припустімо, що вона ще жива і просто боїться органів правопорядку. Можливо, вчинила якісь правопорушення в минулому.

— Злочинниця?

— Насправді я мав на увазі повію. — Маркус помовчав. — Спробуй уявити себе на її місці: вона уникнула вбивства, ударила на сполох, а тому вважає, що виконала свій громадянський обов’язок. Має трохи грошей у запасі, іноземка. Може перебратися куди-інде будь-якої миті, у неї немає ані найменшого інтересу залишатися в Італії.

— Особливо якщо вона бачила вбивцю в обличчя і він знає, що хтось може його впізнати, — додала Сандра.

— Або ж нічого не знає, нічого не бачила та просто ховається, чекаючи, поки всі заспокояться.

— Авжеж. Утім карабінери та поліція теж дійшли схожих висновків, — зауважила вона.

— Так, але вони шукатимуть, прочісуючи її середовище зовні. А в нас є свої люди всередині…

— Хто?

— Космо Бардіті.

Чоловік, який навів його на слід соляного хлопчика збіркою казок. Та найголовніше — він заправляв клубом з виставами в стилі садо-мазо: SX.

— Яким чином нам може допомогти мертвий? — запитала Сандра.

— Його дружина, — пояснив Маркус, маючи на увазі жінку, якій він дав гроші, щоб вона змогла негайно виїхати з Рима разом з дворічною донькою. Тепер він сподівався, що та не скористалася його порадою. — Ти мусиш піти до неї. Скажеш, що тебе прислав друг Космо, який радив зникнути з міста. Про це відомо тільки їй і мені, а тому вона тобі повірить.

— Чом би тобі не піти разом зі мною?

— У мене є дві проблеми, про які я маю подбати. Перша пов’язана із загадковим незнайомцем з Колізею. Треба зрозуміти, хто він такий і чому вирішив нам допомогти. Боюся, його поведінка не є безкорисливою.

— А друга проблема?

— Щоб розв’язати її, я маю здійснити візит, який до цього часу мені довелося відкладати.

5

Великі вхідні двері палацу шістнадцятого століття були тільки трохи причинені.

Маркус штовхнув їх та опинився у великому внутрішньому дворі із секретним садом. Там були