Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

не довіряв йому й тримав коліна напруженими, не прибираючи ваги зі ступень. Софія всілася на підлозі. Як і вчорашнє зібрання на сходах перед готелем, це скидалося на позування для весільної світлини — цю, щоправда, достоту було знято пізно ввечері, коли частина гостей розійшлася, а в решти червоні носи, трішечки обшарпаний одяг і розтрощені кисті, заховані в кухонних рукавицях. Ґевінові дозволили не приходити (від провини його автоматично звільняла перша заповідь Нокса), тож тим часом він завантажував наші валізи в снігохід. Я завбачливо став у дверях, знаючи, що після викриття вбивці часто намагаються дати драла.

Моя хвиля ейфорії вже трохи минулася, і тепер треба було подумати, як повідомити про своє відкриття так, щоб це звучало переконливо. Я не знав, із чого почати: у цій кімнаті було достатньо людей, які когось убили, але тільки один убивця.

— Ну? — першим озвався Марсело, не в змозі приховати своєї цікавості.

Це полегшило моє завдання: я вирішив почати з нього.

— Час нам усім визнати справжні причини, з яких ми сюди приїхали, — сказав нарешті, виймаючи з кишені навігатор Марсело й кидаючи йому.

Я дав йому кілька секунд на усвідомлення того, що це. Марсело роззявив рота, явно збираючись запитати, звідки це в мене, а тоді стулив, згадавши, як знайшов мене на парковці й сам передав мені пристрій, що лежав біля машини.

— Новий інвестор Ґевіна — це ти. Хто ж іще? Ти єдиний з нас, у кого є такі гроші, та і як ще Евонні вдалося б переконати тебе провести тут вихідні? Ти ненавидиш холод ще більше, ніж Софія. Ти бурчиш про це всі вихідні. Частково тому ти так сердився через те, що Евонна поселила нас у шале: ти знав, що Ґевін збирається знести гостьовий будинок, але хотів сам подивитися на кімнати й вирішити, чи варто його зберегти.

— Так, я тут поєдную відпочинок з роботою. Коли Евонна запропонувала цей курорт, я почитав про нього й дізнався, що він продається. Яке це має значення? — гаркнув Марсело, достоту почуваючись незатишно в незвичній для себе ролі обвинувачуваного.

Він напружився й обурено сопів.

— Жодного. Але твоєю першою брехнею було погане самопочуття Одрі позавчора, — повів я далі. — Тобі не здалося дивним, що вона попросила тебе так сказати, а потім захотіла поїхати з тобою на зустріч із Ґевіном? — Про це я вже знав, бо Одрі хотіла забезпечити Майклові алібі після того, як переконає Маколі поїхати геть. Марсело підтвердив би, що вона погано почувалася, і вона змогла б спокійно пропустити вечерю.

Марсело зиркнув на дружину, і я помітив тінь сумніву в його очах. Зрештою він прокашлявся і сказав:

— Я нікого не вбивав.

— Власне, це ще одна брехня, чи не так?

— Я й пальцем не займав Майкла. Чи Люсі. Чи того хлопця в снігу.

— А я маю на увазі не їх.

— То просвіти мене. Кого я там, по-твоєму, убив?

— Мене.

Мій вітчим (знову)

Розділ 38

Вода в тому озері була така крижана, що від неї могло зупинитися серце, пам’ятаєте? Джульєтт довелося робити мені серцево-легеневу реанімацію. Ви можете сказати, що я граюся визначеннями, але я вважаю, що все по-чесному.

— Поміркуймо про те, що нам уже відомо, — сказав я. — Ми всі знаємо, що Майкл убив чоловіка на ім’я Алан Голтон. Дехто з нас знає, що Алан Голтон застрелив мого батька, Роберта. Одиниці з нас знають, що мого батька вбили тому, що він працював під прикриттям на поліцію. Останній клаптик інформації, його останнє повідомлення для детектива Гамфріс…

— Ти сказав Гамф… — озвалася Ерін. Вона швидко зібрала докупи шматочки пазла, які я викладав, і впізнала прізвище однієї з жертв Чорного Язика.

— Так, сказав. Ти забігаєш наперед, — усміхнувся я. — Останнім повідомленням Роберта були світлини з убивства, але до цього ми ще повернемося. Ці знімки так ніколи й не було знайдено, попри всі зусилля Алана й Одрі. А три роки тому вони несподівано з’явилися в Алана й він намірився їх продати. Марсело, ти щосили намагався зробити так, щоб я ніколи про це не дізнався.

Вітчим судомно стиснув пальцями бильця крісла, аж шкіра рипнула. Він нічого не сказав. Він чекав, коли я закінчу, щоб зрозуміти, як багато мені відомо. Не хотів утручатися завчасно й заповнювати прогалини, у надії спіймати мене на блефі. Але це не мало значення, бо я знав, що не помилився.

— Марсело, це ти влаштував Робертову угоду з детективом Гамфріс і бачив на власні очі, як усе полетіло шкереберть. Одрі також розповіла тобі про те, що Шаблі зробили із Джеремі, коли ти допомагав їй з паперами про смерть. Тому ти знав, наскільки небезпечним може бути те, що знайшов Майкл. — Більшість із присутніх не знала, про що саме я кажу, але я поки говорив лише з Марсело. — Коли побачив Майклові брудні руки та сміховинно велику вантажівку, ти запідозрив, що він відкопав щось важливе. І ти завжди вважав, що все це може бути якось пов’язано з Ребеккою Маколі. Ти не знав, що саме знайшов Майкл, але боявся, що люди знову помиратимуть — так само як загинув Роберт багато років тому. Ти хотів позбутися того, що він знайшов. — Я замовк на мить, даючи всім час усвідомити сказане. — Але… ти робив це не для того, щоб замести власні сліди. Ти зробив це, щоб захистити Майкла, чи не так?

Марсело втиснувся в крісло.

— Я не хотів тобі зашкодити. Я просто хотів, щоб вантажівка скотилася з гори. Думав, це скидатиметься на нещасний випадок, — зізнався він. — Це була стара модель, тож я зміг просунути плічка для одягу у вікно й підняти ручник. Але в мене не було ключів, щоб завести двигун, тож я просто налив гарячої кави під колеса, аби розтопити сніг. Мені завадив Кроуфорд, який саме побіг витягувати вас із сарайчика, тож довелося піти звідти. Я не встиг штовхнути вантажівку з гори.

Я почув голос Ерін у голові: «Там на землі якесь коричневе лайно, може, гальмівна рідина…» — і пригадав, що бачив порожній стаканчик з-під кави на задньому бампері.

— Я не думав, що хтось лізтиме в кузов і стрибатиме там. Мені дуже шкода, що з твоєю рукою таке сталося. Присягаюсь, я просто намагався завадити тобі дізнатися, що в тій вантажівці. Дідько, я навіть не знав, що там! Мене злякало тіло на схилі того ранку, і коли ти запитав мене