Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

— Ругару, наче, випарувався, хоча обіцяв допомогти Галі опанувати мистецтво перетворень. Я не маю великого досвіду в цій царині, але ми поволі справляємося, — закінчила Маруся, коротко описавши перебіг останніх подій, які призвели до того, що в Галі то крила не зникали, то хвіст не відпадав.  

Галя задумливо пошкребла гострими товстими кігтями хвилясте срібне волосся на голові.  
— Чому вона так дивно виглядає? — прямолінійно спитала дівчина-крилата вовчиця.  
— Це сталося після того, як ми скористалися порталом привидів з Цитаделі. Вони передавали тобі дуже теплі вітання, — відповіла Соломія, якій дуже кортіло поговорити з Галею наодинці, — і вона наче зникає, — заклопотано додала мавка.  

Галя уважно розглядала нерухому мотанку.  
— Саро, чи могла б ти зробити так, щоб я могла її торкнутися? — озвучила вона свою ідею, яка несподівано прийшла їй у голову.  
— Я спробую, — охоче відгукнулася Сара. — Мотре, я візьму тебе за руку, — попередила вона мотанку, яка довірливо простягла поперед себе обидві руки.  

Сара обережно торкнулася її долоні і, заплющивши очі, тихо сказала:  
— Через простір, через час, відгукнися одна з нас! — У повітрі почувся тихий шелест, оголошуючи появу тонкої блакитної смужки, яка струменіла зі стиснутих долонь мотанки і Сари у напрямку дзеркала Галі. Дівчина-вовчиця простягла лапу до цієї смужки, яка одразу ж оповила її. Галя почала рвучко виляти хвостом, а волосся на її голові сполохано настовбурчилося. Соломія, Маруся та Сара уважно спостерігали за цим магічним експериментом.  

— Це душа, жива душа! — несподівано вигукнула Галя, ошелешена гострими відчуттями, які передавала синя енергетична смужка.  
— Чия душа? — заклопотано спитала Соломія.  
— Молодої жінки. Душа, в якій ще жевріють спогади про щасливі моменти життя, але вони дуже нечіткі. Наче забуті, ніби вона їх заперечує. Від них віє крижаним розпачем, — розгублено відповіла Галя і рвучко відсмикнула лапу, розриваючи контакт із синьою смужкою.  

Сара обережно відпустила руку Мотрі, червоні смуги на обличчі якої проступили через бронзову фарбу і зловісно мерехкотіли палючим холодним сяйвом. Мотря тихо зойкнула від болю.