Читати книгу - "Втрачений символ"

Кетрін кинула погляд на сітку. «І справді — безглузда».

— Але Дюрер її трансформує.

— І як же це йому вдасться?

— За допомогою лінгвістичної алхімії. — Ленґдон кивнув на екран комп’ютера. — Ось придивися. У цьому шедеврі сховане дещо, завдяки чому наші шістнадцять літер набудуть значення. — Ленґдон зробив паузу. — Ще не побачила? Пошукай число тисяча п’ятсот чотирнадцять.

Кетрін була не в гуморі, щоб грати в хрестики-нулики.

— Роберте, я нічого не бачу — тут якась куля, ніж, багатогранник, лінійка... Здаюся.

— Та ти лишень поглянь уважніше! Там, на задньому плані. Викарбувані на будівлі, за ангелом. Під дзвоном — бачиш? Там Дюрер зобразив квадрат, заповнений цифрами.

Нарешті Кетрін розгледіла квадрат із цифрами, а серед них — 1514.

— Кетрін, цей квадрат — ключ до розшифрування піраміди! Вона кинула на нього здивований погляд.

— Це не просто квадрат, — усміхнувся Ленґдон. — Перед вами, міс Соломон, магічний квадрат.

РОЗДІЛ 69

«Куди вони везуть мене, чорт забирай?»

Беламі й досі сидів із мішком на голові на задньому сидінні джипа. Після нетривалої зупинки десь у районі Бібліотеки конгресу авто знову рушило, але за хвилину зупинилося, проїхавши приблизно квартал.

Беламі почув приглушені голоси.

— Вибачте, не можна, — сказав хтось владно. — Вже пізня година... зачинено...

Та чоловік, що сидів за кермом джипа, відповідав з не меншою владністю в голосі.

— Розслідування ЦРУ... питання національної безпеки...

Вочевидь, обмін заявами та демонстрація посвідчень справили належне враження, бо інтонація змінилася миттєво.

— Так, звісно... через службовий вхід. — Почулося гучне скреготіння — наче відчиняли гаражні двері, а потім голос запитав: — Мені вас провести? Коли зайдете всередину, то навряд чи зможете пройти...

— Не треба. Ми маємо ключа.

Може, охоронець і хотів перепитати — звідки, та було пізно. Джип уже рушив. Проїхавши ярдів з п’ятдесят, він зупинився. Важкі двері знову загуркотіли і зачинилися позаду.

Запала тиша.

Беламі відчув, що тремтить.

Задні дверцята джипа рвучко розчинилися. Архітектор відчув різкий біль у плечах — могутня сила витягнула його під руки з авто, поставила на ноги й у цілковитій тиші повела широкою брукованою долівкою. Довкола стояв якийсь землистий запах, але його джерело він ніяк не міг визначити. Поруч чулися ще чиїсь кроки, але хто б то не був, він досі й слова не промовив.

Вони зупинилися біля дверей, і Беламі почув електронний писк. Двері клацнули і розчинилися. Архітектора провели під руки кількома коридорами, і він відзначив, що повітря ставало дедалі теплішим та вологішим.

«Критий басейн, чи що? Та ні. — То не був запах хлорки. То був запах ґрунту й рослин. — Де ми, в біса, є?» Беламі знав, що вони не далі одного-двох кварталів від будівлі Капітолію. Знову ця дивна процесія зупинилася — і знову він почув електронний писк замкнених дверей. Цього разу це були ковзні двері — вони засичали і від’їхали вбік. Коли його заштовхнули всередину, він нарешті зміг безпомилково визначити цей запах.

Беламі збагнув, куди його привели. «Господи милосердний!» Він часто заходив сюди, але через службовий вхід — ніколи. Це величне скляне приміщення, розташоване лишень за триста ярдів від Капітолію, офіційно було частиною капітолійського комплексу. «Це ж підконтрольна мені територія!» Тепер Архітектор зрозумів, що вони пересуваються тут за допомогою його брелока.

Дужі руки проштовхнули його у двері й повели добре знайомим звивистим проходом. Важка тепла сирість цього приміщення зазвичай заспокоювала його. Але зараз він рясно спітнів.

«Навіщо ми сюди прийшли?»

Раптом Беламі зупинили й всадовили на лавку. М’язистий чоловік на мить розімкнув наручники, але тільки для того, щоб прикути йому руки за спиною до лавки.

— Що вам від мене потрібно?! — гнівно вигукнув Беламі, і серце його шалено закалатало.

Але у відповідь почулися стихаючі кроки і сичання дверей, що ковзнули і зачинилися.

Запала тиша.

Мертва тиша.

«Вони що — збираються просто залишити мене тут? — Намагаючись вивільнити руки, Беламі спітнів іще сильніше. — Я навіть мішок із голови зняти не можу!»

— Допоможіть! — вигукнув він. — Чи є тут хто? Допоможіть!

Та навіть коли Беламі в паніці кликав на допомогу, він знав, що його ніхто не почує. Це масивне засклене приміщення, відоме під назвою Джунглі, із зачиненими дверима було абсолютно звуконепроникним.

«Вони залишили мене в Джунглях, — подумав він. — До ранку мене не знайдуть».

Раптом він щось почув.

Звук був ледь чутним, але налякав Беламі так, як не лякав його раніше жоден звук.

То було чиєсь дихання. Дуже близько.

На цій лавці він був не сам.

Зненацька зашипів і спалахнув сірник — так близько до обличчя, що Беламі відчув його жар. Він відсахнувся, інстинктивно рвонувши наручники.

Раптом його обличчя намацала чиясь рука і зняла мішок.

Полум’я сірника відбилося в чорних очах Інуе Сато — вона піднесла його до сигарети, що стирчала з її рота лишень за кілька дюймів від обличчя Беламі.

У місячному сяйві, що пробивалося крізь скляну стелю, було добре видно вирячені очі японки. І з явним задоволенням вона побачила страх в очах Архітектора.

— Нумо, містере Беламі, — мовила Сато, гасячи сірник помахом руки. — Звідки ми почнемо?

РОЗДІЛ 70

«Так, це магічний квадрат». Уважно роздивившись квадрат із цифрами на гравюрі Дюрера, Кетрін ствердно кивнула. Більшість подумали б, що професор Ленґдон з’їхав з глузду, але Кетрін швидко збагнула, що він має на увазі.

Вираз «магічний квадрат» стосувався не якогось містичного поняття, а поняття суто математичного — так було названо сітку послідовних чисел, розташованих таким чином, що їхня сума була однакова по вертикалі, горизонталі та діагоналі. Ці магічні квадрати створили близько чотирьох тисячоліть тому математики Єгипту та Індії, і дехто досі вважає, що в цих фігурах криється якась магічна сила. Кетрін десь читала, що і нині деякі віддані традиціям індійці зображають на своїх індуїстських олтарях спеціальні магічні квадрати три на три, що називаються Кубера Колам. Одначе сучасна людина зарахувала ці магічні квадрати до розряду «розважальної математики» і для багатьох відкриття нових «магічних» конфігурацій — то лише велика втіха. «Як судоку для інтелектуалів».

Кетрін швидко проаналізувала Дюрерів квадрат і додала числа в кількох рядках та стовпчиках.

— Тридцять чотири,