Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

Вона починала розуміти, чому призахідники так палко зациклилися на своїй релігії. Не дивно, що вони так легко отримували новонавернених під час окупації. Певно, це таке полегшення — знати, що після цього життя буде щось краще, що, можливо, після смерті ти пізнаєш усе те прекрасне, чого завжди був позбавлений, а не розсієшся в байдужому всесвіті. Як добре знати, що все в цьому світі не випадково, а якщо це й не так, то колись тобі все відшкодують.

Перед погребальним вогнищем вишикувалися капітани й генерали. Неджа стояв у самому кінці, важко схиляючись на палицю. Жинь бачила його вперше за два дні.

Але коли вона підійшла, він повернувся, щоб піти. Жинь покликала його на ім’я. Він не звернув уваги. Вона кинулася вперед, він не міг перегнати її, бо ж мусив спиратися на палицю, тож урешті Жинь таки схопила його за зап’ясток.

— Годі втікати.

— А я й не втікаю, — натягнуто відповів він.

— Тоді поговори зі мною. Розкажи, що я бачила на річці.

Неджа глянув на солдатів. Стишив голос.

— Я не знаю, про що ти.

— Не бреши мені. Я бачила, що ти зробив. Ти шаман!

— Жинь, стули пельку.

Вона не відпускала його зап’ястка.

— Ти рухав воду силою волі. Я знаю, що то був ти.

Він примружився.

— Ти нічого не бачила й нікому нічого не скажеш…

— Твоя таємниця в безпеці від Петри, якщо ти просиш про це, — сказала вона. — Але я не розумію, чому ти брешеш мені.

Не відповівши, Неджа повернувся й пошкутильгав від вогнища. Вона пішла за ним до прихистку за розбитим транспортним вітрильником. Запитання лилися з неї нескінченним потоком.

— Тебе вчили в Сінеґарді? Дзюнь знав? Хтось ще з твоєї родини шаман?

— Жинь, припини…

— Дзіньджа не знає, я це вже зрозуміла. А мати? Вейсжа? Тебе вчили?

— Я не шаман! — крикнув Неджа.

Вона й оком не повела.

— Я не дурна. І я знаю, що бачила.

— Тоді зроби власні висновки і годі ставити запитання.

— Чому ти це ховаєш?

Йому було немовби боляче.

— Бо я цього не хочу.

— Ти можеш контролювати воду! Ти можеш власноруч виграти цю війну!

— Це не так просто, я не можу просто… — він похитав головою. — Ти бачила, що сталося. Він хоче взяти гору.

— Звісно, хоче. А ти думаєш, ми цього не проходили? Тож і ти можеш це контролювати. Ти навчишся керувати ним, формувати його власною волею…

— Так, як ти? — вишкірився він. — Ти рівноцінна шаманському кастрату.

Він намагався відштовхнути її, але вона не дозволила себе відволікти.

— І я б убила, щоб повернути собі вогонь. Це важко, знаю, боги не добрі, але ти можеш їх контролювати! Я можу тобі допомогти.

— Ти не знаєш, про що говориш, заткнися…

— Хіба що тобі просто страшно, але це не виправдання, бо люди помирають, а ти сидиш тут і потураєш жалості до себе!

— Я сказав — заткнися!

Він ударив по корпусу вітрильника за кілька сантиметрів над її головою. Вона навіть не здригнулася. Жинь повільно повернула голову, намагаючись удати, що серце не калатає.

— Промазав, — спокійно сказала вона.

Неджа прибрав руку. Кров цівками стікала з чотирьох багряних цяток.

Вона мала би злякатися, але коли глянула на його обличчя, то не побачила навіть натяку на гнів. Лише страх.

А до страху вона не мала поваги.

— Я не хочу тобі нашкодити, — сказав він.

— О, повір, — її вуста вигнулися. — Ти й не зможеш.

Роздiл 20

— А відгадай-но загадку, — сказав Кітай. — Навколо кораблів здіймається вода, від удару лишаються діри як від гарматних ядер, однак ми не бачимо бодай натяку на вибухи над водою. Як Міліція це провернула?

— Мабуть, це ти мені скажи, — промовила Жинь.

— Та годі, Жинь, просто підіграй.

Вона перебирала фрагменти шрапнелі, викладені на робочому столі.

— Можливо, у днище поцілили лучники. Може, вони закріпили ракети на кінці стріл.

— Але нащо їм це робити? Палуби значно уразливіші, ніж корпус. І підпалені стріли ми напевно помітили б у повітрі, а без підпалу вибух неможливий.

— Може, вони знайшли спосіб сховати вогники, — сказала Жинь.

— Може, й так, — відповів Кітай. — Але чому ж тоді спрацювала ланцюгова реакція? Нащо починати з вітрильників замість того, щоб уцілити просто в «Зимородок» чи баштові кораблі?

— Не знаю. Тактика залякування?

— Це безглуздо, — заперечив Кітай. — Даю підказку. Вибухівка від початку була під водою. Ось чому ми її не помітили. Вона й справді була під водою.

Жинь зітхнула.

— І як їм це вдалося, Кітаю? Чому ти просто не скажеш мені відповідь?

— Кишки, — радісно промовив він. Кітай витягнув з-під столу доволі огидну на вигляд прозору трубку, всередині якої виднівся тонкий натягнутий запал. — Вони повністю водонепроникні. Думаю, Міліція використовує коров’ячі кишки, бо вони довші, але підійде будь-яка тварина, бо ж кишка має лише зберегти запал достатньо сухим, щоб він загорівся. А потім вони швиденько запечатали ці нутрощі, щоб дріт повільного горіння підпалив запал під час удару. Круто, еге ж?

— Схоже на виверт зі свинячими шлунками.

— Щось таке. Але ці були створені для того, щоби згодом підірватися. Залежно від часу горіння дроту, ці міни мог­ли протриматися сухими декілька днів, за умови, що їх запечатали як слід.

— Неймовірно.

Жинь пильно дивилася на кишки, обмірковуючи складність цієї ідеї. Міни підступливі. Поки Міліція вважає, що Респуб­ліканський флот пересуватиметься заданим маршрутом, вона може перемагати в боях, навіть за відсутності своїх військ на місці.

Коли Міліція встигла розробити цю технологію?

І якщо в них були такі можливості, то чи безпечно взагалі пересуватися річковими маршрутами?

Двері з гуркотом розчинилися. До кімнати без попередження ввійшов Дзіньджа з сувоєм у руці. Неджа йшов за ним, досі накульгуючи та спираючись на палицю. Він намагався не дивитися у вічі Жинь.

— Добридень, пане. — Кітай радісно помахав йому коров’ячою кишкою. — Я знайшов вирішення вашої проблеми.

Дзіньджа розізлився:

— І в чому річ?

— Водні міни. Ось як вони підірвали флот. — Кітай підняв кишку, щоб Дзіньджа міг її роздивитися.

Дзіньджа скривився.

— Я довіряю твоєму слову. Ти з’ясував, як їх деактивувати?

— Так, це доволі просто зробити, якщо ми пошкодимо водонепроникність. Найважче тут відшукати самі міни. — Кітай потер підборіддя. — Сумніваюся, що у вас на борту є досвідчені водолази.

— З цим я розберуся. — Дзіньджа розгорнув сувій на столі Кітая. То була дуже детальна мапа провінції Щура, на якій він накреслив червоне коло вглибині країни біля озера неподалік. — Мені треба, щоб ти склав детальні плани атаки Бояна. Ось усі розвіддані, які ми маємо.

Кітай нахилився, щоб вивчити мапу.

— Це операція на весняну пору?

— Ні. Ми атакуємо, щойно дістанемося туди.

Кітай двічі кліпнув.

— Не варто навіть і думати про те, щоб узяти Боян із побитим флотом.

— Три чверті флоту цілком справні. Ми втратили переважно вітрильники…

— А військові кораблі?

— Ми встигнемо