Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Королівський убивця 📚 - Українською

Читати книгу - "Королівський убивця"

507
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Королівський убивця" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 224
Перейти на сторінку:
class="p1">То завтра ми й полюємо. Покажи мені, де ти їх бачив. — Я заплющив очі й розпізнав берег струмка, який він для мене згадав. — Я й не знав, що ти так далеко заходиш! Як же ти йшов туди сьогодні з пораненим плечем?

Це зовсім недалеко. — У його голосі була крихта бравурності. — І я знав, що ми їх шукатимемо, але сам можу подорожувати значно швидше. Мені легше їх знайти, а тоді забрати тебе до них на полювання.

Навряд чи це полювання, Нічноокий.

Ні. Але ми це робимо для нашої зграї.

Якийсь час я сидів з ним у дружному мовчанні, спостерігаючи, як він гризе принесені мною кості. За цю зиму він гарно підріс. На добрих харчах і звільнившись із клітки, набрав ваги й розвинув м’язи. На його сіре хутро може падати сніг, але товсті чорні волоски, що пробивалися крізь тонші сірі, скидали сніжинки й захищали його шкіру від вологи. Пахнув здоров’ям, не псиною, як перегодовані собаки, що не виходять із дому й мало рухаються, а чистим диким запахом. Ти врятував мені життя вчора.

Ти врятував мене від смерті у клітці.

Мабуть, я так довго був сам, що вже й забув, як це — мати друга.

Він перестав обгризати кістку і глянув на мене, наче м’яко усміхаючись.

Друга? Це надто мало, брате. І не про нас. То й не дивись на мене так. Я буду для тебе тим, ким і ти для мене. Братом по зв’язку і зграєю. Але я — це не все, що тобі потрібно. — Він знову зайнявся розгризанням костей, а я сидів, розгризаючи його слова.

Добре спи, брате, — сказав я йому, виходячи.

Він чмихнув.

Спати? Навряд чи. Місяць може пробитися крізь хмари й дати мені трохи світла для полювання. А як ні, то можу й спати.

Я кивнув і залишив його з кістками. Повертаючись до замку, почувався не таким похмурим і самотнім, як до того. Але переживав теж почуття провини через те, що Нічноокий настільки узгоджує своє життя і волю з моїми. Здавалося, що винюхування перекованих нівечить його чистоту.

Для зграї. Це для добра зграї. Безглузді намагаються вийти на нашу територію. Не можемо їм цього дозволити. — Таке пояснення звучало для нього цілком задовільно, і він дивувався, що я цим переймаюся. Я кивнув у темряві від імені нас обох і штовхнув кухонні двері, повертаючись до жовтого світла й тепла.

Я піднявся сходами до своєї кімнати, міркуючи, що зробив упродовж останніх кількох днів. Мав намір випустити вовка на волю. Натомість ми з ним побраталися. Через це я не шкодував. Пішов перестерегти Веріті про нових перекованих в околиці Оленячого замку. Але вже там довідався, що він уже про них знає і доручає мені завдання вивчати Старійшин та намагатися розшукати інших скіллерів. Я просив принца дати Кеттрікен сад, щоб це заняття відвертало її від болісних думок. Натомість її ошукав і ще зміцнив її кохання до Веріті. Я зупинився на сходовому майданчику, щоб віддихатися. Подумав, що, можливо, усі ми танцюємо так, як заграє нам блазень. Хіба ж він не підказав мені частину цього?

Я знову відчув у своїй кишені бронзовий ключ. Що ж, цей час годиться так само, як кожен інший. Веріті не було в його спальні, але Чарім був. Він без жодних застережень дозволив мені увійти та скористатися ключем. Я зібрав в оберемок знайдені там сувої, їх було більше, ніж я сподівався. Повернувся з ними до своєї кімнати й поклав на одежну скриню. Розпалив вогонь у каміні. Глянув на перев’язку рани на шиї. Тканина збилася в бридкий клубок, забруднилася і просякла кров’ю. Я знав, що мушу її змінити. Трохи пізніше. Докинув дров у вогонь. Переглянув сувої: павуче дрібне письмо, побляклі ілюстрації. Тоді я звів погляд та пробіг ним по кімнаті.

Ліжко. Скриня. Маленька підставка біля ліжка. Глек і миска з водою для вмивання. Дуже потворний гобелен, на якому король Вайздом радився з жовтуватим Старійшиною. Канделябр із кількома свічками на камінній полиці. Навряд чи щось тут змінилося за роки, коли я тут жив, починаючи від першої ночі, коли сюди перебрався. То була примітивна й безрадісна кімната, цілковито позбавлена уяви. Раптом я теж став примітивною й безрадісною істотою, цілковито позбавленою уяви. Роздобував, полював і вбивав. Виконував накази. Радше собака, ніж людина. І навіть не собака-улюбленець, якого хвалять і гладять. Один з робочої зграї. Коли востаннє я чув короля Шрюда? Або Чейда. Навіть блазень мене висміяв. Ким, зрештою, був я для всіх інших, окрім як знаряддям? Чи був хтось, що дбав би про мене, мене самого? Зненацька я відчув, що не можу довше зоставатись у своєму власному товаристві. Відклав вибраний раніше сувій і вийшов з кімнати.

Коли я постукав у двері Пейшенс, мене привітала тиша. Після паузи озвалася Лейсі.

— Хто це?

— Це всього-на-всього Фітц Чівелрі.

— Фітц Чівелрі! — Голос дещо здивований. Час надто пізній для моїх відвідин. Зазвичай я приходив за дня. Тоді я із задоволенням почув звук відсування засува та відмикання замка. «Звернула увагу на те, що я казав», — подумав я. Двері повільно розчинилися, і Лейсі відступила, щоб впустити мене, при цьому з ваганням усміхаючись.

Я увійшов досередини, тепло привітався з Лейсі, а тоді роззирнувся, шукаючи Пейшенс. Здогадався, що вона в іншій кімнаті. Але в кутку, опустивши очі над рукоділлям, сиділа Моллі. Не глянула на мене, наче й не помітила моєї присутності. Волосся зібране ззаду у вузол, прикрите мереживною наколкою. На іншій жінці її синя сукня могла бути простою і скромною. На Моллі була безбарвною. Вона не відривала очей від своєї роботи. Я глянув на Лейсі, що відповіла мені прямим поглядом. Тоді знову перевів очі на Моллі й щось у мені піддалося. Ступивши чотири кроки, я опинився біля неї. Став навколішки біля її крісла, а коли вона від мене відсахнулася, схопив її руку й підніс собі до губ.

— Фітце Чівелрі! — Голос Пейшенс позаду мене був обуреним. Я озирнувся й побачив леді у дверях. Її очі звузилися від гніву. Я відвернувся від неї.

Моллі відвернула від мене обличчя. Я тримав її за руку й тихо говорив:

— Я так більше не можу. Хай як це по-дурному, хай як це небезпечно, хай будь-що подумають інші. Я більше не витримаю розлуки з тобою.

Вона вивільнила руку, а

1 ... 79 80 81 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівський убивця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівський убивця"