Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Такого дикого крику я в житті не чула. Ледь барабанні перетинки не лопнули. А Ваня все продовжує верещати.

Стас сповзає з мене, тримається за плече.

- Йому потрібна допомога! – дивлюся на Костянтина.

А в шоці. Ще не можу зрозуміти, що сталося. Від цієї людини я найменше чекала на допомогу.

- Сергію, цю свиню викинь під лікарнею, нехай підлатають, - дає вказівки одному зі своїх людей. Тільки зараз помічаю, що чоловік прийшов не один. З ним двоє озброєних людей.

- Оленко, все добре, просто подряпина, - Стас усміхається побілілими губами. – Костяне, а ти як тут опинився?

- Запитання потім, тебе теж підлатати треба, - підходить, швидко оглядає рану. - Реально подряпина, - допомагає Стасу піднятися. - Пацани приберіть тут. Щоб усе було чисто, - каже своїм людям і виводить нас.

- А якщо Ваня знову втече? Може до поліції звернутися? – питаю у Костянтина.

- Вже добігався.

- Легкої смерті не заслужив, - Стас скрипить зубами.

За воротами на нас чекає автомобіль. Вкладаємо пораненого на заднє сидіння, я влаштовуюся поряд. Костянтин дістає аптечку і щось робить із раною. Мене не підпускає. Потім сідає за кермо та зривається з місця.

- Дякую, - голос Стас звучить змучено. Здоровою рукою він стискає мою руку. Крім поранення, він ще сильно побитий, але тримається. А в мене серце розривається, фантомно відчуваю біль, наче це в мене поранення.

- Ти взагалі як примудрився потрапити в цю пастку? Як тебе Ваньок підловив?

- Мені скинули інфу, що його засікли, як він вийшов із казино, відсиджується на хаті, написали адресу. Я помчав туди. Він же ігроман, от і не запідозрив підстави. Недооцінив. Хотів скоріше дістатися до гніди. Райончик виявився глухим. Охоронця вбили на місці. А мене його люди взяли та притягли сюди.

- Щур тобі скинув інфу.

- Я найняв фахівця. Перевіряв його ретельно. Саме тому, що своєму оточенню не довіряв. Чув, що палки мені в колеса вставляють. Але й тут засідка.

- Значить, вони його перекупили. За бабки такі людиська й рідну матір продадуть. Нічого розберемося і зі спецом твоїм. Якщо він ще живий, у чому сумніваюся, – Костянтин збільшує швидкість. Дивиться лише на дорогу. – Та й я не припускав, що ці ігри приймуть такий поворот. Тварюки походу з ланцюга зірвалися, берегів уже не бачать.

- А ти як тут опинився?

- Знайшов чоловіка, у кого Ваньок придурків наймав. Перемовився з ним по душам. А далі вже вирахував, де тебе можуть тримати.

- Спочатку розказуй, чому ти в це місто поїхав?

- За тобою. На фірмі бардак. Треба тебе витягувати. Занадто нездорова погань довкола коїться, - ловлю його погляд у дзеркалі, залізні очі обпалюють холодом.

- Вибачте, що втручаюся, - можливо, зараз не час, але не можу не спитати. - Ви хіба не з ними цю кашу заварили?

Занадто я була впевнена, що він причетний до всього. Багато що вказувало на це.

– Я? Серйозно? - його сміх по нервах б’є.

- Олена права, Костян. Багато фактів проти тебе.

- Ага, особливо те, що я вас з пастки витягнув, - на мить повертає голову, кидає іронічний погляд.

- Ти мені погрожував у лікарні! Хотів дитину забрати!

- Я не міг зрозуміти, якого ти під Торі косиш. Хотів, щоб ти затрималася, простежити, зрозуміти хто за тобою стоїть. Ну а дитиною, каюся, налякав, щоб страху нагнати і ти помилку зробила. Тому що зустріч ваша була більш ніж дивною. Раптом пропозиція купівлі земель, Стас їде туди і привозить тебе. Впевнений, що ти його загибла дружина.

- А хіба не ти мені погрожував дзвінками, - продовжую допит.

- Ні, - знизує плечима.

Під'їжджає до лікарні. Допомагає Стасу вийти.

- Зараз із лікарями домовлюся, щоб поліцію не підключали. Заштопають тебе, будеш як новенький, - бадьоренько каже. - Зайві розбирання нам ні до чого.

- Костяне, але ж ти знав, хай не все, але багато. Були ж підозри, чому до мене не прийшов? - Стасу стає гірше, бачу, як він тримається з останніх сил.

- Було дещо за тобою, що я тобі пробачити не міг, - в очах Костянтина миготить біль. Але він швидко його ховає.

У мене сотні питань на язиці крутяться. Але спочатку треба допомогти Стасу. А вже потім Костянтин усе розкаже. Відчуваю, ми дуже близькі до розгадки. І в руках у цієї дивної людини дуже багато ниток.

- І не пробачив, - Стас не питає, стверджує.

- Не пробачив…