Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Ніна, як шалена, кричала, сипала прокльонами, а я весь час намагалася пояснити їй, виправдати себе, але все марно. Стара забігала по кімнаті, хапаючи з полиць якісь трави та зілля. Потім вона метнулася до свого столу, почала засипати трави та виливати зілля в миску, бубніти щось собі під ніс. Потім схопила зі столу запалену свічку у високій чаші-свічнику і вилила з неї віск у миску. Вміст її зашипів і завирував. З миски повалила сіра пара. Я ошелешено спостерігала за її безрозсудними діями. Внутрішнє почуття підказувало, що настав час уносити звідси ноги. Ворожка зовсім збожеволіла й спрямувала весь свій гнів на мене, хоча звинувачувати треба було підлу мерзотницю Несс. Але не встигла я про це подумати, як стара схопила миску і, дивлячись на мене, чітко й голосно заговорила.

- Я подарувала зцілення пустоцвіту дарма! Ти не варта такого дару! Але я виправлю свою помилку. Ти хоч і можеш понести дитину, та тільки ніхто з чоловічого роду не дасть тобі сім’я. Не знати тобі жіночого щастя!

На цих словах вона виплеснула вміст чаші на себе, розбризкавши рукою частину зілля на всі боки. Я навіть ахнути не встигла, як мене обдало гарячими бризками. Застиглий віск, що увібрав у себе частинки трав і ароматного зілля, великими краплями розлетівся всюди. Я різко відвернулась, замружилася і прикрилася рукою, вдихнувши нудотний солодкуватий аромат рідини.

А Ніна вихопила звідкись зі столу ніж і занесла його над собою, тримаючи обома руками.

- Ні-і-і! Що ви робите? - з жахом вигукнула я, але було вже пізно.

Стара встромила гостре лезо собі в живіт і, видавши відчайдушний крик, звалилася на підлогу, прошипівши наостанок:

- Кров'ю мого живота проклинаю твій...

Я підбігла до неї, але вже було пізно. Її тіло лежало бездиханним на підлозі. Скляні, повні гніву очі, дивилися в стелю, скручені пальці стискали руків'я ножа Інесси. Я нахилилася до неї, щоб перевірити пульс, як раптом її рука схопила мене за плече, різко сіпнувши, і притягла до себе. Я з жахом скрикнула і стрепенулась, як нещасна жертва, що намагається вирватися з кігтів хижака. Але вже через мить рука Ніни відпустила мене, ослабнувши, і впала без руху на підлогу.

Більше вона не ворухнулася.

Тремтячи від шоку, я відбігла до дивана, хапаючись за серце. Ноги самі підкосилися, і я сіла, ледве дихаючи. За кріслом голосно плакала Магда. Я побачила, як тремтять мої руки, і помітила величезну криваву пляму на блузці в області живота. Шовк увібрав кров мертвої ворожки, і я відчула шкірою неприємне печіння і різкий аромат зілля, яке вона намішала в останні хвилини свого життя.

Вій Магди вивів мене зі ступору і не дав перенестися негайно з цього місця. Я не могла кинути перелякану дитину. Я зібралася з силами та підійшла до дівчинки. Взявши її за руку, вивела її геть із кімнати. Дівчинка була бліда, ридала і тремтіла, як осиновий лист, косячись на криваву пляму на моїй блузці.

- Мила, ти зможеш знайти свого батька? Чи далеко він звідси? – постаралася я розпитати її якомога спокійнішим і впевненішим голосом, присівши перед нею навпочіпки й закривши колінами червону пляму на одязі.

- Ні, він живе в підсобці на ринку, біля рибної лавки, - припинивши плакати на хвилину, прошепотіла вона.

- Збирай свої речі. Я відведу тебе до нього. - сказала я, взявши її за руку. Дівчинка, схлипуючи, слухняно побігла до своєї комірчини на кухні.

Я стягла з себе закривавлену блузку, витерла живіт якимось фартухом і подумки спробувала уявити звичайну футболку відразу на собі, наслідуючи приклад Алістера. Але футболка не з’являлася. Я знайшла її вже біля виходу з будинку Ніни - вона висіла на вішалці. Я поспішно одяглася і чекала на Магду. Заплакана дівчинка з поспіхом зібраним вузликом вийшла до мене.

- Леді Ніна померла? - тремтячим голосом запитала вона і подивилася на мене своїми ясно-блакитними заплаканими очима.

- Мені дуже шкода, люба. Вона зробила такий вибір. Ходімо, відведу тебе до рідних.

Магда, схлипуючи, взула сандалі, а я раптом помітила біля входу у вітальню велику тацю для подання. На ньому лежали монети, зібрані з відвідувачів на останньому прийомі. Я швидко збагнула, що треба робити. Зібравши в жменю всі монети, я висипала їх у сумку Магди.

- Це останній подарунок леді Ніни, - швидко сказала я і, не давши дівчинці сказати жодного слова, виштовхала її геть зі страшного будинку.

Ми швидко йшли темними незнайомими мені вуличками. Магда трохи заспокоїлася. Свіже повітря заспокійливо подіяло і на мене. Я щосили намагалася не думати зараз про пробудження, щоб не кинути маленьку дівчинку одну серед великого міста.

Вона вказувала шлях, швидко перебираючи ніжками, і стискала в руках вузлик зі своїм скарбом та купою монет, які для її родини були справжнім статком. Ми дійшли до перекошеної хібари, пройшовши повз торгові ряди з різноколірними кіосками, які були ще закриті.

Магда постукала та покликала батька. У крихітному вікні напівпідвального приміщення спалахнув вогник, і двері відімкнув чоловік, не чекаючи побачити свою дочку на порозі в компанії незнайомої жінки в дивному одязі.

- Магда вільна від служби. Їй сплачена платня та преміальні. Цього має вистачити для початку. - Швидко затараторила я без зайвих пояснень. Я дуже поспішала, і на докладні пояснення не було часу. Сонний чоловік здивовано дивився на мене, обійнявши дочку, що розридалася побачивши рідну людину. Виконавши свою місію, я заплющила очі. Чоловік щось мені казав, але я вже не чула його.