Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Не питаючи дозволу Федеріко Кортес зайшов до будинку Макса Мальйо. Поки що він його не побачив. Хлопець, який відкрив йому двері, так і залишився стояти біля них.

- Хто Ви?

- Я хотів би поговорити з кимось з дорослих. Тут є такі?

Було видно, що хлопцю не сподобалось таке принизливе ставлення до нього. Але це була всього мить. Зрозуміло, що його вчили тримати свої емоції при собі і не показувати решті, що він відчуває. Серед злочинців це було недоречним та проявом вразливої та слабкої людини.

- То що, з ким я можу поговорити?

- Я спитаю, але я маю знати, хто Ви.

- Скажіть, що я брат Матіаса Кортеса. Я думаю, що я не маю уточнювати, хто це був.

Хлопець розширив свої очі від здивування. Так, Матіас навіть після смерті міг наводити жах лише згадкою його імені. Плюс Федеріко мав мало спільних рис у зовнішності зі своїм братом. Навіть колір очей був інший. Хоча навряд чи цей хлопчина пам’ятав так детально зовнішність Матіаса, якщо він тоді вже народився.

Федеріко довгий час вдавалось приховувати свою спорідненість з Матіасом, хоч він і залишив собі родинне прізвище. Але скільки людей з одним і тим самим прізвищем могло існувати в одній країні?

Хлопчина пішов, один раз обернувшись перед тим, як посукати в інші двері, за якими було чути розмови вже гучніше. Він постукав і, коли йому відповіли дозволом, відчинив двері та ввійшов в кімнату. Було чути, що там зтихли голоси. Напевно, вони уважно слухали.

Федеріко в цей час роздивлявся планування приміщення. Завдяки своєму досвіду сеньйор Кортес знав, що заручників зазвичай тримають або в підвалі, або в найбільш віддалених кімнатах. Він хотів би мати можливість більше оглянути приміщення і все ж таки пошукати Елену, але двері, куди зайшов хлопець, відчинилися – і звідти вийшов Макс. Його супроводжувалося ще двоє. Їх Федеріко не знав.

- Федеріко, невже це ти? І сам прийшов... Давно хотів з тобою зустрітись.

- Навзаєм, Максе.

- Чого ти тут? І як взагалі знайшов це місце?

- Одразу до справи... І правда, чого чекати. Приїхав побачити, що сталось зі справою життя мого брата.

- Не бреши. Ти Елену приїхав свою рятувати.

- Яку Елену?

- Не вдавай дурня!

Макс чомусь не стримався. І наче сам здивувався такій своїй реакції.

- Я знаю, що ви з нею колеги. Звісно, не розумію, чому саме заради її порятунку ти вирішив викрити себе. Що таке, Федеріко? Невже змішуєш робоче та особисте, га?!

- Та ні. Мені дійсно стало цікаво, в яку вигрібну яму ти спустив все, що напрацював мій брат зі своїми людьми.

- Невже ти думаєш, що Матіас не займався продажем живого товару?! Та ти смішний і жалюгідний!

Федеріко не збирався розсіювати свою увагу на те, що говорив Макс. Тому що, по-перше, через те, що він міг змінити з того, що робив його брат і він за це не відповідав; по-друге, позаду нього та по бокам від нього його оточували люди сумнівних професій.

- Може поговорим тет-а-тет, Максе? Щось забагато вух?

- Боїшся?

- Не за себе.

- Ми тебе не образимо, Федеріко. Ти ж один з нас, чи не так? Ще й прикидаєшся для всіх інших хорошим хлопчиком. Не втомився ще?

- То ж, де ми можемо поговорити?

- Говори. Я слухаю.