Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- І після того випадку вбили його самого. Чому вбивця чекав стільки? Не міг підібратися? З іншими проблем не було. Достеменно це невідомо. Як і те, що саме знав старий Дональд, через що його вбили. Але магію МакАдамса не забрали, хранителі, які оглядали його тіло, не відзначили характерного блакитного сяйва lux mortis і під час перевірки виявилося, що сила на місці.
- Вбивця не встиг захопити його магію, дивно, - похмуро відповів Халден.
- Бідолашний Вільям, - журився Каліхор.
- Так, лави його сім'ї стрімко рідшають, - зауважив лмч.
- Щось ще, Мартіне? - стомлено запитав Колтон.
- Так, ще одне. - Мартін Лютом із дозволу лича передав заповітний білий конверт заступнику Голови. Колтон розгорнув листа, жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, поки він читав папери, хоч від обличчя й відлинула кров.
- Коли я був у дільниці, свідок саме давала свідчення у справі Алінель Картер. Ця жінка стверджувала, що бачила біля тіла якусь особу, чий фоторобот одразу ж і склали. Після перевірки інших випадків, стало зрозуміло що цю жінку помітили щонайменше біля трьох місць злочину. Будь-ласка, фото в конверті.
Першим фоторобот побачив заступник Голови. Том Колтон повільно витяг фото і пильно подивився на нього.
- Мілісента Коултон, - лич вимовив це ім'я повільно, немов смакував кожну букву.
Лерой буравив поглядом абсолютно білих очей Олексія, який ледве стримував посмішку.
- Ми розберемося в цій ситуації, - пообіцяв Лерой, коли стало зрозуміло, що заступник не вимовить і слова. Той не зводив погляду з фотокартки.
- А що з цим хлопчиськом? Як його, Брістол? - поцікавився тріумфуючий Олексій. - Мартіне, ти дізнався про нього щось, крім того, що майже сорок років тому в його сім'ї зреклися магії?
- Ні, нажаль. Я зміг відстежити лише відому раніше інформацію. Все упирається в Книгу Сущого, але Голова Картер відмовив мені у доступі до секретного архіву Ради, де зберігаються розширені дані.
Брови Олексія поповзли вгору, що зробило його обличчя ще більш неприємним на вигляд ніж звичайно.
- Відмовив? Невже? - лич адресував заступнику Голови зацікавлений і водночас холодний погляд - Що ж так? Ніхто не хоче витягувати на світ свою брудну білизну?
Колтон також проігнорував цей випад. Після паузи він коротко відповідав.
- Мені невідомо про цей запит. Я дізнаюся, що я зможу зробити.
- Будьте так ласкаві, - відповів Олексій. - Хоча не думаю, що хлопчик може виявитися нам цікавим. Здається мені в його крові намішали крові фей, ось ритуал повернення і зрикошетив. Такі ж випадки відомі?
- Відомі, - з поспіхом підтвердив старий Каліхор і тут же заторохтів. - Але чи можемо ми бути впевнені, що він справді є тим, хто...адже він почав виявляти магічні здібності...
- Ви мені набридлі, любі друзі радники, - перебив старого мага Олексій. - Ви і ваші ігри в таємниці. Місяці спливають, а з вас толку, як з єдинорога молока. Я й так вже занадто затримався в Орегоні. Від Дарко вже скільки нічого не чути? Місяць? Більше? Він давно покинув ці місця і подався шукати нові угіддя.
- Хотілося б вірити, - сказав Халден. - Але…
Колтон підвівся зі свого місця і вклонився присутнім.
- Я обговорю з Головою Картером ситуацію, що склалася. Доброї ночі, панове.
За лічені секунди за овальним столом нікого не залишилося, друїд і сам зібрався залишити зал, коли його тихо гукнули. З тіні вийшла тонка постать.
- Олексію. Я думав, що всі вже пішли.
Лич понизив голос до шепоту.
- Ти пам'ятаєш, я питав про тінь з минулого і ти промовчав. Ти знаєш цю Коултон.
- Олексію, залиши це мені, - друїд просив без загрози в голосі, але личу стало ясно, це зовсім не прохання. Він ледве приховав розчарування.
- Ти впевнений? Я міг би…
- Цілком. Я розберуся сам.
- Як знаєш.
~~~
Відтягувати далі не мало сенсу і Джеймс з зітханням відклав конспект, погасив світло і залишився один у непроглядній темряві. Він зробив кілька глибоких вдихів і прислухався до нічної тиші. Жодних звуків крім ледь чутного похропування. Батько вже спав.
- Так, подивимось, що в нас вийде.
У його руці майнуло щось біле. Свічка.
Хлопець витяг руку зі свічкою перед собою і зосередився на невидимому в темряві гноті. Хейз сказав, що запалювати те, чого не бачиш складніше, ніж видимий об'єкт і Джеймс повинен був опанувати цей фокус.
Втім, він ніяк не міг сконцентруватися. У темряві перед очима весь час вимальовувалося її обличчя, і він нічого не міг з собою вдіяти. Як він не намагався вмовити себе що ця дівчина не для нього, мозок покірно погоджувався, поки уява малювала її риси.
У двері тихо постукали. Джеймс схопився і миттю сховав свічку під подушку. Двері не скрипнули.
- Не спиш?
Від цього голосу в нього в мить перехопило подих і все стиснулося всередині. Наче всесвіт почув його думки і відповів на цей поклик.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хімера, Julia Shperova», після закриття браузера.